Норберт
У 12 років я став алкоголіком. Це сталося зовсім непримітно. Я виріс у сільській місцевості, неподалік від Крефельда. Під час жнив завжди пили пиво. Для нас, дітей, це було ознакою дорослості. До того ж, під впливом алкоголю я ставав не таким сором’язливим. У 15 років я вже мав важку залежність, а в 21 — опинився на вулиці. У стані делірію мене госпіталізували. Після цього слідувала одна детоксикаційна програма за іншою. У 1981 році я нарешті позбувся залежності. Тепер мені спочатку довелося навчитися відповідальності. До цього завжди за мене діяли інші. Адже я був п’яний.
Через чотири роки — тоді я щойно переїхав до Баден-Вюртемберга, бо знайшов там роботу слюсаря-механіка — я відчув у собі порожнечу. У групі „Анонімних алкоголіків“ (АА) я познайомився з людиною, яка стала моїм добрим другом. Він був віруючим і сказав мені: „Існує Бог, і Він любить таких людей, як ти“. Саме він подарував мені мою першу Біблію. Я, звичайно, читав її, бо думав, що якось знайду в ній допомогу, але нічого не розумів. Одного дня я попросив пастора, щоб він пояснив мені історію про сотника з Капернаума. «Якщо ви над цим поміркуєте, то й самі до цього дійдете», — сказав він лише й залишив мене самого.
Тоді я гаряче молився до Бога: „Якщо Ти існуєш, то надішли мені когось, хто мені це пояснить“. Я знав, що без Божої допомоги не зможу кинути пити. Через три місяці я познайомився з Анжелікою. Я запросив її піти зі мною наступної суботи, як зазвичай, на щотижневий ринок. Але вона не захотіла. Натомість вона запросила мене на богослужіння. Адже вона була адвентисткою. Я досі пам’ятаю, як тоді вперше прийшов до громади — і страшенно смердів тютюном. Але чомусь у мене було відчуття, ніби я повернувся додому — як блудний син. Я знав: те, що я тут, — це нормально, хай там що було в моєму минулому.
У громаді було багато людей, які з ангельським терпінням відповідали на мої незліченні запитання щодо Біблії. Ніхто не казав: „Дай мені спокій“. Особливо мені допомогли заняття в суботній школі. Це було в 1991/92 роках. Через рік мені нарешті вдалося кинути палити. Щоразу, коли я відчував бажання знову покурити, я молився: „Господи, будь ласка, дай мені сили, щоб я більше не мусив палити‚. І щоразу Він справді давав мені ці сили.
Після цього я почав відвідувати біблійні заняття. Це був важкий період. Я досі пам’ятаю, як разом із ним та Ангелікою — ми тим часом одружилися — я став на коліна на підлозі нашої вітальні й благав Бога: „Господи, прийми мене!‚ Потім я встав і зрозумів: тепер все буде краще. У 1994 році я вирішив прийняти хрещення. Через два роки нас із дружиною попросили, щоб, окрім моєї роботи в адміністрації поліції Еслінгена, ми взяли на себе роботу з наркозалежними в об’єднанні. І ми займаємося цим уже 11 років. Бог був до мене милостивий. Він вислухав мої молитви, послав мені дружину і привів мене до Своєї громади.
