Учні запитали Ісуса: „Скажи нам, коли це (руйнування храму) станеться? І за якими ознаками ми впізнаємо, що ти прийдеш і настане кінець світу?“ (Мт. 24:3)

Учні в одному реченні поцікавилися двома подіями: з одного боку — про руйнування Храму та Єрусалима, а з іншого — про друге пришестя Христа та пов’язаний із ним кінець світу. Учні вважали, що ці події відбудуться одночасно. Для них тоді руйнування величного Храму можна було уявити лише у зв’язку з другим приходом Ісуса та кінцем світу. Ми ж сьогодні, звісно, знаємо, що між цими подіями пролягає довгий час.

Дивно, що Ісус, незважаючи на це, все ж дав вичерпну відповідь саме на це запитання учнів. Його відповідь міститься в 24-му та 25-му розділах Євангелія від Матвія, а також у паралельних розділах Євангелія від Марка 13 та Євангелія від Луки 21.

При цьому нам кидається в очі, що Ісус взагалі не згадав про часовий розрив між цими двома подіями. Однією з причин цього, безперечно, було бажання Ісуса не турбувати учнів. Якби він сказав їм, що повернеться лише через такий довгий час, це б позбавило їх усіх мужності.

Але є ще одна причина: Ісус бачив паралелі між тими подіями, що призвели до кінця єврейської нації як народу Божого, та подіями, що відбуваються зараз, перед Його другим приходом, які приведуть до кінця світу та встановлення Царства Божого. Ісус пов’язав опис цих двох подій. Коли Він згадував про руйнування Єрусалима, Його пророчі слова стосувалися також останнього світового пожежі.

Він давав свої пояснення не лише заради учнів, а й думав водночас про всіх тих, хто живе в останні дні історії людства. Те, що сказав наш Господь Ісус, має значення як для тих часів, так і для сьогодення. І саме це робить роздуми над Його відповіддю такими цікавими для нас.

Можна сказати: у картині, яку Ісус малює своєю відповіддю, Єрусалим — це передній план, а Друге пришестя разом із кінцем світу — задній план. Загибель Єрусалима, так би мовити, як „міні-кінець світу“, є прикладом для нас, які живемо в кінці часів перед другим приходом Ісуса та великим кінцем світу. З цього ми можемо зробити надзвичайно цінні висновки для себе.

Огляд

• Як сталося, що всі учні Ісуса встигли вчасно врятуватися?
• Чому інших дуже релігійних людей спіткала така жахлива доля?
• Що сталося з найвідважнішими євреями, які в неприступній фортеці Масада протрималися три роки після падіння Єрусалима?
• Що говорить Біблія про найважливіший день у світовій історії — день Другого пришестя Ісуса?
• Яку Божу обітницю ми маємо щодо майбутньої кризи?

Які натяки зробив Ісус щодо майбутнього Єрусалима?

У Євангелії від Луки 19:41–44 ми читаємо:

„Коли Ісус наблизився і побачив перед собою місто, він заплакав і сказав: «Якби ти ще сьогодні усвідомила, що приносить тобі мир! Але ти сліпа до цього».

“Настане час, коли твої вороги збудують навколо тебе вал, обложать тебе й оточать з усіх боків. Вони повністю знищать тебе та твоїх мешканців і не залишать каменя на камені. Бо ти не розпізнав того дня, коли Бог хотів прийти тобі на допомогу».“

Продовжуємо читати в Євангелії від Луки 21:20–24:

„Коли ворожі війська обложать Єрусалим, знайте: місто незабаром буде зруйновано. Тоді всі мешканці Юдеї нехай втікають у гори! Хто перебуває в місті, нехай швидко його покине, а мешканці околиць нехай не входять до міста! Бо тоді настануть дні суду, коли збудеться все, що передбачено у Святих Писаннях.

Особливо важко доведеться жінкам, які зараз чекають на дитину або годують немовля. Вся країна опиниться у страшній скруті, бо Божий гнів спрямований проти цього народу. Людей будуть вбивати мечем або розвозити як полонених по всьому світу. Єрусалим буде спустошений чужинцями, аж поки не скінчиться й їхній час“.“

Як виглядало Єрусалим приблизно через 30 років після смерті Ісуса?

Ми знаємо з Біблії та з історії — зокрема завдяки Флавію Йосифу та його праці „Єврейська війна“, – як тоді розвивалися події. Йосип Флавій — очевидець. Спочатку він був єврейським командувачем Галілеї, а після свого полону та помилування — римським військовим кореспондентом.

Голоси проти ненависного Риму лунали дедалі гучніше. У єврейській партії зелотів збиралися фанатики та повстанці. Вони невпинно вимагали скасування чужоземного панування. Кожен із них носив кинджал під одежею. Вони тиранизували навіть своїх співвітчизників.

Самовільні зловживання римських прокурорів сприяли загостренню ситуації. У травні 66 року н. е. спалахнуло повстання. Римську когорту в Єрусалимі було вбито. По всій країні спалахнули повстання, через що довелося викликати на допомогу Цестія Галла, римського намісника в Сирії. Наприкінці вересня 66 року н. е. він рушив на Єрусалим зі своїм легіоном. Невдовзі Нове місто Єрусалима було захоплено, і боротьба за Храм затихла. Євреї чинили запеклий опір.

Єрусалим тепер був оточений ворожими військами. Ті, хто мешкав у сільській місцевості, тепер могли легко втекти. Але як можна втекти з обложеного міста великою групою людей, серед яких були жінки та діти? Чи дав Ісус їм нездійсненне завдання? Чи сказав він їм щось неправдиве?

Йосип Флавій повідомляв: „Цестій (Галлус), який, здавалося, не мав уявлення ані про відчай обложених, ані про настрої народу (значна частина якого вже хотіла здати місто), раптово наказав своїм воїнам відступити, і, хоча його не спіткала жодна біда, втратив усю надію і, що незрозуміло, покинув місто“.“

Римляни відступили. Зелоти переслідували їх і завдали їм найважчих втрат. Під час переслідування, що тривало вісім днів, учні мали нагоду покинути Єрусалим, не зустрічаючи перешкод ані з боку римлян, ані з боку зелотів. Римляни та зелоти рушили на захід. Куди ж мали втекти учні? … Що сказав Ісус? … У гори! Вони знаходяться на сході, за Йорданом. Усі учні змогли безперешкодно врятуватися в Пеллі — місті в гірській місцевості на іншому березі Йордану. Там вони були в безпеці. Коли римляни повернулися, вони спочатку захопили прилеглі території. Але територію за Йорданом, де перебували учні, вони залишили недоторканою.

Давайте на мить озирнемося назад на тих учнів і запитаємо себе: чи втік би я разом з ними?

З обложеного міста втекти можна — якщо взагалі можливо — лише з великим ризиком. Коли римляни відступили, християни втекли. Чи взагалі є сенс тікати, якщо вороги вже пішли? Загроза минула. Після відходу римлян не було жодних військових причин для втечі. Самі римляни повернулися до Єрусалима лише через чотири роки. Вони відступили в жовтні 66 року і знову обложили Єрусалим лише навесні 70 року.

Чому ж учні все-таки втекли?

Вони втекли, бо дотримувалися слів Ісуса. Вони дотримувалися цих слів Ісуса, що здавалися такими нелогічними, хоча, здавалося б, небезпеки вже не було. Втеча означала врятувати лише своє життя та кілька речей; покинути дім; залишити все своє майно.

Як вони змогли прийняти таке важливе рішення, хоча, здавалося б, небезпеки вже не було? Я переконаний в одному: християни тих часів жили в постійній покірності вірі. Для них не було жодних складних роздумів. Вони просто слухалися Слова Ісуса, бо звикли принципово довіряти Йому у всьому. Учні, які втекли, врятували лише своє життя. Вони втратили домівки та майно. Багато з них віддали своє майно на користь громади. „Розумні“ люди, які залишилися, ще чотири роки зберігали свої будинки та майно. Потім і вони втратили все, а разом із тим — і своє життя.

Чи втік би ти тоді разом з ними? Тобто, чи втекли б ми лише на слово Ісуса, кожен може визначити для себе особисто, відповівши на такі запитання: Якщо так, чи дотримуюся я, покладаючись на Нього та Його любов, усього, що вже знаю з Його Слова?

Хто сьогодні в чомусь не дотримується Божого Слова або ігнорує Його, той і тоді не втік би разом з іншими. Хто сьогодні не виробить у собі добру звичку слідувати за Ісусом у всьому, той опиниться в надзвичайній небезпеці, коли настане час кризи. Але якщо ми навчимося довіряти Ісусу й слухатися Його сьогодні, у ці добрі часи свободи, то, безсумнівно, прийматимемо правильні рішення й у майбутніх кризах.

Що Ісус порадив їм щодо часу втечі?

„Просіть Бога, щоб вам не довелося тікати взимку або в суботу“.“ Мт. 24:20

Чи молилися так християни в ті часи? Безумовно! Як Господь вислухав їхню молитву? Втеча християн відбулася — за нашим календарем — 19 жовтня 66 року н. е., тобто якраз перед початком сезону дощів. На ґрунтових дорогах дощ має катастрофічні наслідки. Отже, учні змогли втекти в середині жовтня. Це час, коли вже не так спекотно, а осінні дощі ще не почалися. Якщо вже доводилося тікати, то з точки зору пори року це був сприятливий час.

А як закінчилася інша частина прохання?

Римляни відступили з Єрусалима у четвер, 16 жовтня 66 року н. е. Ісус наголосив на нагальній необхідності негайної втечі. Чому ж вони не втекли одразу? П’ятниця була занадто короткою для втечі, оскільки початок суботи припадав приблизно на 18-ту годину. У суботу вони не втекли, а святили цей день згідно з заповіддю Христа. Вони втекли лише в неділю, 19 жовтня. Це чітко свідчить про те, що їм нічого не було відомо про перенесення суботи на перший день тижня на честь воскресіння Ісуса, а також про те, що, оскільки саме Ісус дав це доручення, Він теж не мав такого наміру.

У той час євреї не дотримувалися суботи. Вони неодноразово влаштовували в суботу нальоти та масштабні напади на римлян. Натомість християни дотримувалися суботи навіть за цих надзвичайних обставин.

Чому для Ісуса було так важливо, щоб втеча не припала на суботу?

Субота була встановлена Христом під час Створення світу. Тому Він називає Себе Господом суботи. Він подарував її нам і закріпив це в Десяти заповідях (Ів. 1:1–3, 14; Мк. 2:27, 28; Бут. 2:1–4; Вих. 20:8–11). Бог відпочивав того дня. Біблія не каже, що Він відпочивав. Бог не втомлюється. Господь відпочивав і відпочиває, щоб щотижня мати особливий час спілкування з нами. І людина також повинна залишити роботу, щоб мати спілкування зі своїм Творцем і Спасителем, адже спілкування з Христом є якорем нашого життя. Субота — це острів у океані часу, на якому ми зустрічаємося зі свободою, надією та милосердям Бога. Ісус вважав настільки важливим, щоб вони мали це спілкування з Ним у суботу навіть у цей драматичний час втечі. У такій великій скруті так важливо знати: моє життя перебуває в руках Всемогутнього, Який у Своїй доброті панує наді мною, і я перебуваю з Ним у завіті.

Як сталося, що всі послідовники Ісуса встигли вчасно врятуватися? Тому що вони довіряли Ісусу і діяли точно згідно з Його словом. Божа обітниця щодо кінця часів справдилася й для них: „Господь знає, як врятувати тих, хто шанує Його, від лиха“.“ 2 Петра 2:9

Чи можна покладатися на слова Ісуса? Раніше небо й земля минуть, ніж не здійсниться хоч одне слово Ісуса. (Мт. 24:35)

Навесні 70 року н. е. Тит, який згодом став римським імператором, рушив на Єрусалим з 80 000 воїнів. Ісус сказав: … мешканці околиць не повинні йти до міста. (Лука 21:21) Учні дотрималися цього. Вони не наближалися до Єрусалима чотири роки. Ймовірно, в Єрусалимі їм загрожувала б небезпека з боку зелотів. Євреї не дотрималися цього. Вони залишилися в місті, а люди з сільської місцевості приїжджали туди. Єрусалим був переповнений паломниками, які прибули на свято Пасхи, коли місто опинилося в облозі. Хто не дотримується слів Ісуса, той наражає себе на великі неприємності.

Багато з тих, хто опинився в ув’язненні, були віруючими людьми. Адже вони приїхали саме на свято Пасхи. Це свято спочатку було встановлене Богом. Але через смерть Ісуса воно втратило своє божественне призначення. На зміну волі Бога в тодішній єврейській церкві прийшли численні людські вчення та установи. Ісус говорив їм про це ще за десятиліття до того: „Цей народ шанує мене лише словами, — каже Бог, — але серцем він далекий від мене; все їхнє богослужіння безглузде, бо вони навчають лише заповідей, які вигадали люди. Божу заповідь вони відкидають, а людські приписи — дотримуються“.“ Марка 7,6–8

У Нагірній проповіді Ісус цілком чітко дав зрозуміти, що бути релігійним без покірності вірі — марна справа.

Він сказав: „У Судний день багато хто скаже мені: “Господи, Господи! У Твоє ім’я ми проповідували Божі настанови, у Твоє ім’я ми виганяли злих духів і творили багато чудес“. І все ж я винесу вам вирок: „Я ніколи не знав вас. Ви не жили згідно з Божою волею; геть від Мене!» Мт. 7:22–23

Справжні віруючі, завдяки Ісусу та апостолам, відокремилися від єврейської церкви, яка вже не виконувала волю Божу. Це твердження є надзвичайно важливим, щоб ми зрозуміли: спасіння отримують не релігійні люди, а ті, хто довіряє Ісусу Христу та Слову Божому і слідує за ними.

Бог відвернув Свою захисну руку від Єрусалима. На жаль, євреї не скористалися століттями Божої благодаті. (Даниїл 9:25 — 70 тижневих років = 490 років) Тож колись настала кінцева межа благодаті. Бог у Своїй любові прагне спасти. Ісус плакав над Єрусалимом і сказав їм: „Скільки разів я хотів зібрати твоїх мешканців навколо себе, як квочка збирає своїх пташенят під крила! Але ви не захотіли“.“ Мт. 23:27

Будь-яка релігійність не має сенсу, якщо людина не виконує волю Божу. У цьому, значною мірою, і полягає трагізм нашого часу.

Що сталося в Єрусалимі після того, як Божа захисна благодать відступила?

Траплялися жахливі речі. Бої за Єрусалим з кожним місяцем ставали все запеклішими. Тит неодноразово закликав євреїв здатися, оскільки хотів пощадити місто та храм. Вони відмовилися. Тож Тит наказав вжити жорстких заходів. Усіх, хто покидав Єрусалим під покровом ночі й потрапляв у полон, розпинали; щодня розпинали близько 500 осіб. Навколо Єрусалима виростав ліс хрестів. Лише коли деревина закінчилася, римляни припинили це.

Щоб перекрити всі шляхи відступу та постачання до Єрусалима, Тит наказав звести земляний вал з укріпленнями та розставити ланцюг вартових. Що передбачив Ісус? „Настане час, коли твої вороги збудують навколо тебе вал, обложать тебе й оточать з усіх боків. Вони повністю знищать тебе та твоїх мешканців і не залишать каменя на камені. Бо ти не розпізнав того дня, коли Бог хотів прийти тобі на допомогу“.“ Лука 19:43, 44

У місті лютував страшний голод. Люди масово гинули від голоду. Протягом трьох місяців євреї винесли через одні лише міські ворота 115 800 трупів. Але вони не хотіли здаватися. Щойно з’являлася хоч найменша надія на їжу, одразу ж починалася боротьба за неї. Вони жували свої ремені та взуття, старе сіно і… немовлят. Що ж передбачив Ісус: „Особливо важко це позначиться на жінках, які зараз чекають на дитину або годують немовля груддю“.“ Лука 21:23

Жахливо те, на що здатні люди, коли Дух Божий відвертається від них. Є таке висловлювання: „Людяність без божественності веде до звірячості“, тобто людські вчинки без божественного впливу призводять до звірячості. Людина, залишена сама на себе, здатна на все. Крім того, вона також дуже вразлива до забобонів та впливу демонів. „Гнів Божий“ полягав у тому, що Бог відвернувся від них після того, як вони раз по раз зневажали Його милість.

Як і раніше, багато хто з Єрусалима прагнув утекти від голодної смерті під покровом ночі. Їх затримували допоміжні війська римлян. Ті чули, що втікачі носять із собою золото та дорогоцінне каміння і ковтають їх, щоб їх не можна було у них відібрати. Тож вони розрізали їм животи — за одну ніч 2 000 осіб. Тит був у нестямі. Він наказав стратити й винних. Але ці жахливі події тривали й далі.

Римляни безперервно штурмували Єрусалим і захоплювали його частину за частиною. Тит запропонував євреям битися разом із римлянами деінде, щоб зберегти храм. Вони відмовилися. Тит наказав не руйнувати храм. Але солдати у гніві кидали туди запальні смолоскипи. Тит наказав загасити вогонь. Ніхто його не послухав.

Там відбувалися вбивства та грабежі. Зрештою Тит наказав зрівняти спалений храм із землею. Солдати впоралися з цим на славу. Через високу температуру пожежі значна частина золота з храму просочилася в землю; тому вони навіть перекопали землю. Завдяки цьому едомлянин Турн Руф у кінці зміг проїхати плугом по території храму.

Що сказав Ісус про будівлі храму: „Тому Бог покине ваш храм, і храм залишиться спустошеним. Кажу вам: тут не залишиться каменя на камені. Усе буде зруйновано дощенту“.“ Мт. 23:38 та 24:2

Багатьом людям тоді, як і сьогодні, байдуже, що сказав Бог. Але все, що передбачили Божі пророки, збувається.

У тій жахливій єврейській війні загинуло понад мільйон людей. 97 000 потрапили в полон як раби. З них ще 11 000 загинули від голоду, оскільки їм не дали їжі відразу. Частина чоловіків віком понад 17 років потрапила на золотодобувні копальні в Єгипті. Решту розіслали по провінціях Римської імперії, щоб вони загинули під час видовищ від меча або диких звірів. Під час кожного „видовища“ гинуло до 2000 єврейських рабів. Жодне місто ніколи не зазнало такої жахливої долі, як Єрусалим. Воно справді є прикладом кінця світу. Що ж передбачив Ісус: „Людей будуть вбивати мечем або розвозити по всьому світу як полонених. Єрусалим буде спустошений чужинцями…“ Лука 21:24

Чому інші люди, які також були віруючими, зазнали такої жахливої долі?

Тому що вони не довіряли Ісусу і тому не дотримувалися Його слова. Тоді вони загинули від меча, голоду, розп’яття, самогубства та в рабстві. Ісус назвав причиною: „Але ви ж не хотіли“.“ Матвія 23:37

Війна ще не закінчилася зі зруйнуванням Єрусалима: частина найвідважніших зелотів змогла врятуватися в неприступній фортеці Масада, яку вони у 66 році захопили у римлян раптовим нападом. Її було знову відкрито лише в минулому столітті, а розкопки, по суті, проводилися у 1963 році.

Що сталося з найсміливішими, які покладалися на свою відвагу та силу? Що сталося з неприступною фортецею?

Римський полководець Флавій Сільва обложив Масаду з 10 000 воїнів. Ця фортеця розташована на величезній скелі, стіни якої піднімаються майже вертикально. Вона має форму величезного корабля. Зверху вона плоска, тож там навіть можна було облаштувати сади. У них були запаси продовольства на багато років.

Римляни звели оборонний вал довжиною 3,5 км навколо всієї скельної фортеці, щоб ніхто не міг ні увійти, ні вийти з неї. На західному боці скелі — там, де вона найнижча — вони за два роки роботи насипали земляний підйом шириною близько 200 метрів. На цю штурмову рампу вони підняли таран. За допомогою нього їм вдалося пробити пролом у стіні. На початку травня 73 року н. е. фортеця була готова до штурму. Вранці 2 травня 73 року н. е. мав відбутися штурм римлян. Римляни мали десятикратну чисельну перевагу.

Оточені усвідомили безнадійність свого становища.

Вночі комендант фортеці виступив із промовою: її основний лейтмотив — «Краще смерть, ніж рабство». «Бог покинув нас! Давайте самі покінчимо з життям». — Після другої промови вони були готові до цього. Вони були немов одержимі. Спочатку чоловіки вбили своїх дружин і дітей. Потім вони вибрали з-поміж чоловіків десятьох, які мали вбити решту. Ці десять жеребком визначили, хто має вбити інших дев’ятьох. Останній підпалив будівлі, а потім кинувся на свій власний меч.

Під час штурму римляни побачили палаючі будівлі та 960 загиблих. — Сьогодні Масада — це місце, де ізраїльські новобранці складають присягу. Ізраїльтяни вважають 960 захисників Масади своїми зразками для наслідування.

Ті 960 людей, безперечно, були нещасними людьми, які самі поставили себе в жахливе скрутне становище, в якому їх охопила паніка. Вони стали жертвами власних уявлень та віри у власні сили.

Що сталося з найсміливішими? Вони впали в паніку і наклали на себе руки.

Ісус сказав: „… ти не впізнав того дня, коли Бог хотів прийти тобі на допомогу“ Лука 19:44 та: „Скільки разів я хотів зібрати твоїх мешканців навколо себе, як квочка збирає своїх пташенят під крила! Але ви не захотіли. Тому Бог покине ваш храм, і храм залишиться спустошеним“.“ Матвія 23:37

Бог зробив усе, що міг у своїй великій любові та всемогутності, аби вберегти їх від цієї жахливої долі. Але вони не захотіли. Наш великий і милосердний Бог, який є Богом любові, поважає наші рішення, навіть якщо ці хибні рішення дуже засмучують Його, бо Він заздалегідь знає наслідки цих хибних шляхів. І коли Бог через наші рішення відвертається від нас і залишає нас наодинці з самими собою, ми опиняємося у великій небезпеці.

З часу руйнування Храму багато відвідувачів Єрусалима задають одне й те саме питання. Це питання та відповідь на нього Бог вже повідомив Соломону тисячу років тому: „Чому Господь так спустошив цю країну й цей дім? Тому що вони відвернулися від Господа“.“ 2 Хронік 7:21

Що для нас сьогодні є вирішальним знаком? Тоді це була облога ворожою армією. Для нас таким сигналом стане «закон про неділю», який буде ухвалено в США.

Що говорить Біблія про найважливіший день у світовій історії — день Другого пришестя Ісуса?

Буде лише дві групи людей (ми належимо до однієї з них). „З двох чоловіків, які потім працюють на полі, одного приймають, а інший залишається. З двох жінок, які потім разом мелють зерно, одну приймають, а інша залишається“.“ Мт. 24:40, 41

„Тоді Цар скаже тим, хто стоїть праворуч: “Підійдіть сюди! Мій Отець благословив вас. Займіть своє місце у новому світі Божому, який Він від самого початку призначив для вас».“ Матвія 24:34

А що буде з іншими? „Нинішній світ існуватиме лише доти, доки цього бажає Бог. Коли настане Судний день, він загине у вогні, а разом із ним — усі, хто не слухався Бога. …

Але день Господній настане несподівано, як злодій. Тоді небеса зникнуть у вогняній бурі, небесні тіла згорять у вогні, а земля та все, що на ній, розплавиться. “Якщо ви зважаєте на те, що все так зникне, то яким же це має бути для вас стимулом вести життя, яке подобається Богу!» 2 Петра 3:7, 10, 11

Повернення Ісуса розділить людство на дві групи: ті, хто довіряв Ісусу у всьому й йшов за Ним, отримають Царство Боже; для інших це буде кінець світу.

Яку Божу обітницю ми маємо щодо майбутньої кризи? „Господь знає, як врятувати тих, хто шанує Його, від лиха“.“ 2 Петра 2:9

Тоді Він врятував учнів, і Він врятує також сучасних учнів, які вшановують Його своєю вірою та послухом.

Чому ми опинилися перед таким вибором?

У Біблії сказано: „Живіть у очікуванні того великого дня, який приведе Бог. Зробіть все від вас залежне, щоб він настав якнайшвидше. Адже саме для цього небеса згорять у полум’ї, а небесні тіла розплавляться — щоб Бог міг створити нове. Бог обіцяв нам нове небо й нову землю. Там більше не буде несправедливості, бо пануватиме Божа воля. Ми чекаємо на цей новий світ“.“ 2. 2 Петра 3:12–13

Повернення Ісуса та пов’язаний з ним кінець світу настануть, щоб покласти край усім земним стражданням — хворобам, болю, мукам, смерті (Об. 21:3, 4).

Відтепер весь Всесвіт знову керуватиметься виключно Божою любов’ю. Бог створює нове небо й нову землю.

Можливо, з багатьма станеться те саме, що й із вбитим королем: у його кишені знайшли листа. Він був нерозкритий і непрочитаний. Автор листа попередив короля, вказавши на запланований замах. Цей лист міг врятувати короля, але той його не прочитав.

Бог написав листа й нам. Чи читаємо ми його і чи дотримуємося його? Бог завжди попереджав людей про майбутні суди. Хто довіряв Його застереженню і — дотримуючись Його заповідей — діяв згідно з Його волею, той уникнув лих, що обрушилися на неслухняних і невіруючих.

Один американець замовив барометр у магазині з доставкою. Його доставили йому поштою 21 вересня 1938 року. Коли він розпакував його, стрілка вказувала на „шторм“. Тоді йому спало на думку, що цей барометр, мабуть, несправний. Він одразу ж знову його запакував, пішов на пошту й відправив назад. Чи знаємо ми, що сталося? Ще того ж дня ураган зніс його будинок. — Чи будемо ми довіряти пророцтвам нашого Господа Ісуса про кінець світу, слухатися їх і спастися, чи ми також вважаємо, що цей інструмент — Біблія — ненадійний, і зазнаємо вічної втрати?

Ісус дав нам достатньо вказівок, щоб нас не спіткала велика катастрофа кінця світу, а навпаки — щоб ми отримали вічне життя у славі, у Царстві Божому. Той, хто дотримується вказівок Ісуса, не повинен турбуватися про своє майбутнє.

Який висновок я хочу для себе зробити? Яке рішення я хочу прийняти?

Можу сказати, що я прийняв своє рішення у віці 36 років. Через це рішення я цілий тиждень боровся з собою. Потім я усвідомив, що довірити своє життя Богу вічної любові — це не ризик. Я рада, що тоді прийняла рішення на Його користь. Я ніколи про це не шкодувала, а радію цьому й донині. Я дякую моєму Господу за те, що, йдучи за Ним, Він подарував мені дуже цінне життя. – У нашому розпорядженні є лише сьогоднішній день. Давайте скористаємося ним.

Нещодавно я прочитав про такий випадок: літак здійснював посадку. Відхилення від курсу всього на три градуси стало причиною авіакатастрофи, в якій за лічені секунди до приземлення загинули 95 людей. Відхилення від курсу на три градуси — насправді це не варто згадувати, але цього вистачило, щоб зруйнувати життя багатьох людей. Ми теж перебуваємо в дорозі. Наша найважливіша мета — Бог і Його Царство. Ми досягнемо її лише тоді, коли залишимося „на курсі“ або — за потреби — скоригуємо курс. Тому нам потрібне щоденне та щотижневе спілкування з нашим Господом. Лише так ми убережемося від того, щоб наше життя закінчилося трагедією. Чи ми вже на підльоті до приземлення? В іншій статті серії «Досвід Бога» ти дізнаєшся більше про знаки часу тоді й сьогодні. Ісус сказав: „Коли ви побачите, що все це відбувається, — тоді знайте, що кінець вже близько“.“ Мт. 24:33. Бажаю тобі, щоб ти міг з радістю та впевненістю чекати на великий день Божий і щоб ти зробив прохання з „Отче наш“ своїм проханням: «Нехай прийде Царство Твоє».