Френк
Мій шлях до громади був досить непримітним. У моєму житті не було жодного гучного поштовху, яким би Бог вибив двері мого серця (я знаю: Він так і не робить цього). Не було й феєрверку, від якого я, як Павло, осліп би. Потік мого життя також не перетворився на водоспади Ігуасу. Тобто я не зазнав ні соціального, ні фізичного краху. Власне, моє життя складалося цілком нормально — я був цілком звичайним невіруючим.
Бог повільно, крок за кроком, привертав мою увагу до Себе. Він наполегливо сіяв насіння і доглядав за маленькою рослиною, що зростала у вірі, з великим терпінням і любов’ю. Минули роки, перш ніж я прийняв рішення про хрещення.
На цьому шляху я розпочав свою професійну кар’єру. Я вивчав енергетичну техніку в Лейпцигу, а дипломну роботу писав у Мюнхені. Власне, я хотів після цього залишитися там. Тому я подав резюме до трьох компаній у галузі авіаційної техніки в околицях Мюнхена. Однак відповіді не отримав. Тоді один із друзів звернув мою увагу на компанію в Альгау. Тож я надіслав резюме й туди. Вже за півтора тижня я отримав трудовий договір. Після того, як я погодився на цю пропозицію, мені надійшли пропозиції й від тих мюнхенських компаній, до яких я спочатку подавав резюме. Але моє рішення було вже прийнято. Мої нинішні колеги дивуються, як швидко я отримав контракт. Для мого нинішнього роботодавця це, мабуть, дуже незвично.
Тоді, навесні 2001 року, я ще не надавав цьому значення. Але сьогодні я розумію, що Бог тим самим трохи підготував мені шлях, щоб зустрітися зі мною. Мабуть, Він хотів, щоб я опинився у відокремленому куточку Альгау, щоб я мав спокій для роздумів.
Я вперше зайшов до приміщення Церкви адвентистів завдяки листівці, в якій анонсувалася лекція про Біблію. Церква адвентистів, яка на той час ще тільки створювалася, не мала навіть підлогового покриття. Тому організатори розмірковували, чи не скасувати лекцію. Однак коли того п’ятничного вечора я прийшов до церкви разом із двома своїми друзями, Маркусом і Лукасом — обоє католики, — стан приміщень мені взагалі не впав у око. Мене цікавило лише те, що говорив доповідач. І те, що він говорив, було правильним навіть з точки зору моїх друзів. Так я почав відвідувати біблійні заняття. Я ретельно все перевіряв. Найбільше мене захопило виправдання вірою через Ісуса Христа. Але потім минуло ще два роки, перш ніж я зважився на цей крок, щоб цілком свідомо розпочати свій шлях з Богом.
Відтоді я маю змогу дедалі краще пізнавати Бога через Його Слово, а також через досвід і прозріння. Мені цікаво, куди ще приведе мене ця подорож. Більша її частина поки що прихована за завісою. Але наприкінці свого життя я, безсумнівно, озирнуся на цей шлях, який іноді був тернистим. І тоді мені, напевно, стане зрозуміло, що я не міг би побажати собі іншого шляху. Адже Бог супроводжуватиме мене на моєму шляху.
