Барбара

Я виросла єдиною дитиною у католицькій родині на фермі в Альгау. У неділю ми регулярно ходили до церкви. Я вірила в Бога. У 21 рік я вийшла заміж, і ми перейняли ферму моїх батьків. Бог подарував нам трьох дітей. Потім мій чоловік почав пити. Через це він став агресивним і жорстоким. Зрештою, моє життя складалося лише з важкої праці та розчарувань. Щодня я молилася на вервиці, щоб отримати допомогу від Марії. Проте незабаром у мене розвинулася важка депресія.

Одного дня до мене завітав мій двоюрідний брат разом із дружиною. Вони радісно розповідали мені про свою нову віру в Слово Боже. Вони стали адвентистами. Було очевидно, що вони змінилися. У них було те, чого мені бракувало. Наприкінці візиту вони помолилися разом зі мною. Це мене вразило. Незабаром після цього вони подарували мені Біблію. На жаль, тоді я ще не розумів, які скарби містяться в цій книзі.

Незабаром після цього я потрапила до лікарні через нервовий зрив. Я більше не бачила сенсу в житті й думала про самогубство. Але відповідальність за моїх дітей тримала мене при житті. У лікарняній палаті лежав Новий Завіт разом із Псалмами. У своєму відчаї я почала читати їх. Псалом 34:19 став для моєї душі як бальзам. Вперше я відчула, що Бог промовляє до мене. Так я повірила Його Слову.

З тієї миті багато чого змінилося. Бог знову наділив мене силою та мужністю жити. Тим часом мій шлюб розпався. Я часто читала Біблію і мала багато запитань. Мій двоюрідний брат попросив проповідника з сусідньої адвентистської громади відвідати мене. Згодом він проводив для мене заняття з вивчення Біблії. Це було важко, адже моя віра поступово руйнувалася, але водночас зароджувалося щось нове.

Страх перед людьми був для мене немов непереборна гора. Я розповів про це одному літньому проповіднику. Він сказав: „Той, хто сьогодні говорить про тебе, завтра може бути мертвим. Чи боявся ти коли-небудь мертвого?“ Біблійний погляд на стан померлих став для мене великим звільненням. Адже я вірив у жахливі історії про пекло. Тоді я вирішив піти на богослужіння в суботу. Люди там були такими привітними й люблячими. Проповідь була живою та повчальною. Богослужіння для мене було немов шматочок неба на землі. Я відразу зрозумів, що повернуся сюди. Проте — через сусідів — протягом року я відвідував не лише суботнє зібрання, а й недільну службу в церкві. Та врешті-решт мені довелося прийняти рішення. Після великих внутрішніх боротьб, спираючись на обітницю з Ісаї 41:10, я нарешті була готова. Я віддала своє життя Ісусу Христу і прийняла хрещення у 1991 році. Після цього моя родина та все село виступили проти мене. Моя сусідка раптом побачила в мені відьму. Навіть сьогодні в її очах я досі винна, коли хворіють її діти, онуки чи корови. Це страшний досвід. Але Бог раз у раз дарує мені потрібне слово в потрібний час. Мені також пощастило пережити великі чудеса. Спочатку прийняла хрещення моя дочка, потім — невістка, колега по роботі, моя мама (у віці 90 років), а минулого року — мій найстарший син. Я можу лише сказати: «Хвала й подяка Господу!» У громаді я знайшла багато друзів і справжній дім. Моє найбільше бажання — щоб я ще могла проводити біблійні заняття для багатьох людей і щоб завдяки силі Святого Духа я могла привести їх до Ісуса та Його істини.