Прочитаємо кілька віршів із 1 Самуїла 23:1–12:

1 „І повідомили Давиду: ‚Ось, філістимляни воюють проти Кейли й грабують гумни».‘“ Філістимляни напали на одне з ізраїльських міст і розграбували їхній урожай зерна.

2 „Тоді Давид звернувся до Господа і сказав: ‘Чи маю я вирушити й перемогти цих філістимлян?» І Господь сказав до Давида: Іди туди, ти переможеш філістимлян і врятуєш Кейлу!“

Девіду потрібна порада, він не знає, як прийняти рішення. З одного боку, він відчуває відповідальність за захист свого народу. Але чи справді йому слід битися проти філістимлян зі своїм нечисленним військом? Він звертається до Бога і отримує відповідь: „Так, атакуй! Ти переможеш“.“

Тоді Давид переховувався в пустелі разом із кількома партизанами, оскільки цар Саул хотів його вбити. Його люди заперечили: „Ти хочеш вести війну на два фронти?“

3 „Але люди, що були з Давидом, сказали йому: «Дивись, ми вже тут, у Юдеї, боїмося, а тепер маємо йти до Кейли проти війська філістимлян?»“

Що ж тепер робитиме Девід? Чи відмовиться він від свого задуму? Чи почне він сумніватися?

Або ж він починає сварку зі своєю командою?

4 „Тоді Давид знову звернувся до Господа і Господь відповів йому: ‚Іди до Кейли, бо я віддам філістимлян у твої руки‘.‘“

Це чудово: коли ми вагаємося, ми можемо попросити у нашого Бога ще одну відповідь. Ми стаємо сильними, коли точно знаємо, чого Бог хоче в цій ситуації. Воїни Давида йдуть за ним без жодних заперечень після того, як їхній вождь вдруге попросив Божої поради. Можна припустити, що Божа відповідь повністю переконала Давида. І це додало впевненості також його людям, і всі були одностайні, хоча ми не знаходимо жодних вказівок на те, що Давид посилався на Божу відповідь перед своїми воїнами.

5 „Тож Давид разом зі своїми людьми вирушив до Кейли, воював проти філістимлян, відігнав їхню худобу та завдав їм важкої поразки. Так Давид врятував мешканців Кейли.“

Те, що Бог передбачив Давиду, збулося.

7/8 „Тоді Саулу повідомили, що Давид прибув до Кейли, і Саул подумав: ‚Бог віддав його в мої руки, бо він опинився в пастці, потрапивши до міста з воротами та засувами‘. 8 І Саул наказав скликати все військо, щоб вирушити на битву до Кейли й обложити Давида та його людей.“

Саул подумав: „Бог віддав його в мої руки“. Саул вважав те, чого він прагнув, Божою волею. Яка жахлива помилка! Не роби так, як Саул!

Давид дізнається від гінця, що Саул зі своїми військами прямує до Кейли — він хоче оточити місто й захопити його там. Що робить Давид? Він знову звертається до Бога.

10-13 „І сказав Давид: ‚Господи, Боже Ізраїлю, Твій раб почув, що Саул має намір вирушити до Кейли, щоб зруйнувати місто через мене. 11 Чи видадуть мене мешканці Кейли в його руки? І чи справді Саул зійде туди, як почув Твій раб?» Нехай Господь, Бог Ізраїлю, сповістить це Твоєму рабу!’ І сказав Господь: ‚Він прийде‘. 12 Девід продовжив запитувати: ‚Чи видадуть жителі Кейли мене та моїх людей у руки Саула?‘ Господь сказав: ‚Так‘.‘ 13 Тоді Давид разом зі своїми людьми, яких було близько шестисот, вирушив з Кейли й блукав туди-сюди. А коли Саулу повідомили, що Давид втік із Кейли, він припинив свій похід.”

Отже, Саул прямує до Кейли. Давид дізнається про це. Бог підтверджує йому, що Саул наближається і що мешканці Кейли видадуть його. Тому він залишає місто і ховається деінде. Саул дізнається про це і змінює свій план: він відмовляється від цього походу.

І Давид дізнався від нашого чудового Бога, що станеться, якщо він не втече з Кейли. Бог може також відкрити нам, що станеться, якщо ми не вживемо заходів.

Чи хочеш ти теж отримати пораду від Бога? Це ще один спосіб, завдяки якому ми відчуваємо Божу любов.

Тепер я хотів би коротко розповісти, як я навчився звертатися до Бога за порадою.

Навесні 1964 року мені спало на думку, що я міг би провести рік за кордоном, в Англії. Я хотів вивчати англійську мову та кілька біблійних дисциплін у Ньюболд-коледжі. Тоді я працював у транспортній компанії, і коли я запитав свого начальника, чи може він надати мені відпустку на рік, він категорично відмовив.

Чути голос Бога

Кілька місяців по тому, під час літніх канікул, я прочитав цю книгу „Про молитву“ (Халлесбі, Брокгауз). Автор порівнює нашу молитву з поведінкою людини, яка йде до лікаря, описує йому свої проблеми, а потім йде, не давши лікарю можливості її оглянути чи допомогти. Під час прогулянки з моїм другом, який проводив відпустку в тому ж місці, я розповів йому про те, що щойно прочитав. Я зробив висновок: „Ми повинні дати Богові можливість звернутися до нас“. Мій друг, який є пастором, відповів: „Так, звичайно“.“

Я запитав його: „А Бог коли-небудь говорив до тебе?“ Він відповів: „Звісно“. Я запитав: „Як ти це чуєш?“ Він відповів: „Це не можна почути вухами, а лише внутрішньо, так само, як ти прислухаєшся до своєї совісті“. Тоді мені спало на думку, що я міг би запитати Бога, чи варто мені їхати до Англії.

Наступного ранку я запитала Бога у своїй молитві, чи варто мені їхати на цей рік за кордон, до Англії, чи ні. Потім я замовкла і раптом відчула, ніби Бог сказав мені: „Їдь до Англії“. Але незабаром після молитви я засумнівався, чи це була відповідь Бога, чи лише моє бажання. Тож наступного ранку я знову звернувся до Бога зі своїм проханням. У тиші я знову отримала відповідь: „Їдь до Англії“. Проте я все ще не була впевнена. І водночас мені стало ясно, що я обов’язково маю поїхати до Англії, якщо Бог так хоче. Це також означало б звільнитися з моєї хорошої роботи, якщо мій начальник залишиться при своїй відмові. Тож на третій ранок я знову помолився: „Отче, не гнівайся, що я знову прошу Тебе про відповідь. Ти знаєш, що я ще не маю досвіду слухання Твого голосу. Крім того, можливо, мені доведеться звільнитися з роботи. А ще моя дружина Інгрід тоді залишиться на дев’ять місяців сама з нашим сином. Тому я прошу Тебе, щоб Ти ще раз сказав мені. Крім того, я прошу Тебе, щоб, коли я згодом прочитаю в Біблії сьогоднішню главу, я знайшов у ній підтвердження. І ще я прошу, щоб Ти дав Інгрід, незалежно від мене, ясність щодо того, що я маю поїхати до Англії. Вона має сказати мені це сама“.“

У тиші Бог втретє сказав мені: „Їдь до Англії“. Тоді я прочитав у Біблії розділ, призначений на той день: Івана 15. У 14-му вірші написано: „Ви — мої друзі, якщо виконуєте те, що я вам заповідаю“. І мені одразу стало ясно: „Це підтвердження від Бога“. Після мого молитовного часу моя кохана дружина сказала мені: „Ти ще не отримав відповіді щодо Англії? Я впевнена: ти повинен поїхати до Англії“. Так того дня Господь вислухав усі мої три прохання і дав мені ясність.

Коли ми повернулися додому з відпустки, ми завітали до моєї любій мами. Я розповіла їй: „Під час відпустки я ще раз поміркувала над питанням про Англію“. Вона перебила мене і сказала: „Так, я знаю, ти поїдеш до Англії“. Я запитав її: „Звідки ти це знаєш?“ Вона відповіла: „Я молилася про це“. Моя люба мама знала, що ми можемо запитувати Бога про Його волю в конкретній ситуації. Але вона ніколи не говорила зі мною про це.

Бог може творити чудеса, якщо ми прислухаємося до Його голосу. А тепер, будь ласка, зверни увагу на те, як Бог направляв мене у цій справі.

Слухання

Потім ми всією родиною молилися про те, щоб мій начальник надав мені дев’ятимісячну неоплачувану відпустку для перебування в Англії, не змушуючи мене звільнятися з роботи. Тож наступного ранку я з’явився до свого начальника після відпустки і — після короткої загальної розмови — виклав йому своє прохання. Я попросив про 9 місяців неоплачуваної відпустки протягом року, щоб мати змогу навчатися в Англії. Він одразу ж схвалив моє прохання. Пізніше він пошкодував про своє рішення і хотів відрадити мене, проте дотримав свого слова. Згодом ми разом вирушили у відрядження. Саме тоді начальник зізнався мені, що підвищив мені зарплату. Ця додаткова сума повністю покривала вартість навчання в Ньюболд-коледжі.

Кілька років тому я налагодив ділові стосунки, які принесли нашій компанії великий прибуток. Тепер цю справу мали передати іншому філіалу нашої групи, хоча цей філіал взагалі не докладав зусиль до реалізації цього проєкту. Тоді я подумав, що філія могла б виплачувати мені 500 німецьких марок щомісяця, поки я навчатимуся в Англії.

Тому я запитав Бога, чи слід мені просити про продовження виплати щомісячної зарплати в розмірі 500 німецьких марок на час мого перебування в Англії. Протягом наступних трьох днів Бог не дав мені відповіді на мої запитання. Тож я вирішив не просити у свого начальника цих грошей і довірив цю справу Богу. Я сказав своїй дружині: „Я не буду просити цих грошей; якщо Бог захоче, Він може дати їх нам і без мого прохання».

Через два дні начальник сказав мені: „Маю для вас приємну новину. Поки ви будете в Англії, вам і надалі виплачуватимуть зарплату в розмірі 500 німецьких марок“. Ми були вражені й подякували Богові. Крім того, я ще отримав різдвяну премію в розмірі 500 німецьких марок.

Кілька років тому двоє лікарів сказали моїй дружині, що вона не зможе завагітніти ще раз. Але через десять років вона раптом знову завагітніла. За таких обставин я хотів відмовитися від навчального візиту до Англії. Але моя дружина сказала: „Ми ж молилися про це. Господь уже тоді знав, що я завагітнію. Тому ти повинен поїхати до Англії, як і планували. Господь подбає про мене й у цей час“. Ми з’ясували, що на момент мого від’їзду моя дружина вже буде на п’ятому місяці, і що на час пологів, 21 грудня, я зможу бути вдома під час різдвяних канікул. Тож я дотримався свого плану і наприкінці серпня 1965 року поїхав нічним швидкісним поїздом через Брюссель — Остенде — Дувр до Лондона.

Коли я прокинувся вранці в поїзді, я побачив у коридорі перед вікном мого купе молодого чоловіка, який сидів на валізі й спав. У нього були витончені, благородні риси обличчя. Раптом я помітив на його валізі бирку з пунктом призначення: Ньюболд-коледж, Бракнелл, Англія. Він їхав туди ж, куди й я. Ми познайомилися. Він був голландцем і вивчав теологію на нашому англійському семінарі. Він дуже добре говорив англійською — і знав дорогу. Так я знайшов собі супутника в подорожі та гіда по Лондону. Це було дуже доречно, адже я прибув у це мільйонне місто зі сходу і мав дістатися до вокзалу на заході міста.

Передача

У місіонерській школі я знайшов друга — Еріка. Він був проповідником і секретарем з питань молоді Шведської асоціації. Одного п’ятничного післяобіддя Ерік грав у футбол із молодшими студентами. Під час бігу він раптово впав і помер. Мені було дуже сумно. Майже одразу після того, як я про це дізнався, у мене виникло запитання: „Кого ж Господь покличе на його місце, щоб проповідувати Євангеліє?“ Через кілька годин у моїй голові з’явилося друге запитання: „А що, якби Бог покликав мене?“ Тоді я остаточно вирішив. Я нізащо не хотів ставати проповідником. Я з ентузіазмом займався бізнесом, мав надзвичайно цікаву роботу, мене дуже цінували в моїй компанії, і я мешкав у чудовому районі Німеччини.

Це питання дуже мене турбувало. Я сказала Богу: „Адже не кожному потрібно ставати проповідником. Я заробляю багато грошей, тож можу оплатити навчання молодого чоловіка на проповідника. До того ж я ж працюю в громаді і можу ще активніше брати участь у її житті“. Так тривало день за днем цілий тиждень. Я боровся з Богом вранці, вдень і ввечері. Коли в п’ятницю ввечері я знову став на коліна біля свого ліжка, я відчував себе абсолютно безпорадним. Я не знав, що робити, аж раптом у мене в голові тихо промайнула думка:

„Бог любить тебе! Він також любить твою дружину, твого сина і майбутню дитину. Він не покличе тебе на служіння, щоб потім допустити, щоб ви як сім’я стали нещасними. А якщо Він покличе тебе, то наділить тебе й необхідними дарами для цього служіння. Оскільки Бог любить тебе, Він проведе тебе найкращим із можливих шляхів“.“

Тож через кілька миттєвостей я звернувся до Бога: „Отче Небесний, я вірю в Твою любов, всезнання та всемогутність. На жаль, мушу зізнатися, що насправді я зовсім не хочу ставати проповідником. Але якщо Ти цього бажаєш, я готовий до цього. Відтепер я хочу у всьому виконувати Твою волю. Але оскільки сам по собі я не хочу ставати проповідником, я нікому не скажу про свою готовність. Якщо Ти захочеш мене, то мусиш мене покликати, адже Ти всемогутній“.“

Після цієї молитви я відчув спокій.

Перенесені пологи

Потім у Ньюболді виникла нова проблема. Коли я побачила дати іспитів, мене ніби блискавка вразила. Їх призначили на 21 грудня. Це був день, коли мала народитися наша дитина. Що мені тепер робити? Я молилася й довго роздумувала. Тоді я сказав собі: „Я тут, бо Господь хотів, щоб я був тут. Я буду молитися, щоб Господь відтермінував народження дитини доти, доки я не повернуся додому після складання іспитів“. Я поділився цим зі своєю дружиною. Коли вона отримала мій лист, вона помолилася: „Дорогий Боже, будь ласка, допоможи, щоб дитина народилася на тиждень раніше, щоб я вже була вдома, коли приїде Гельмут“. Чи можемо ми поставити дорогого Бога в скрутне становище?

Отож 21 грудня я склав іспити в Англії й одразу після цього вирушив поїздом. Я прибув до Вангена-ім-Альгау ввечері 22 грудня. Моя дружина була вже на останніх термінах. Ми раділи Божому провидінню та провели чудовий вечір разом із нашим сином Юргеном. 23 грудня після сніданку моя дружина сказала: „Настав час. Відвези мене до лікарні“. Ще того ж ранку народився наш Клаус. Він був здоровий, і пологи пройшли без жодних ускладнень.

Поклик Бога

Я закінчив навчання в Ньюболд-коледжі на початку літа 1966 року, після чого знову повернувся до роботи в своїй компанії. Коли ще через рік я поїхав до Мюнхена на засідання своєї церкви в Південній Баварії, у вестибюлі я зустрів президента місцевої асоціації Карла Келера. Він хотів поговорити зі мною на хвилинку. І я відразу зрозумів, що зараз буде.

Брат Келер сказав: „Під час Другої світової війни не було можливості готувати пасторів. Зараз деякі проповідники померли, і через це утворилася велика прогалина. Тому ми хочемо покликати кількох відданих членів громади безпосередньо на пасторське служіння. Ми дійшли висновку, що ти міг би стати одним із цих братів“. Я подякував за довіру та попросив часу на роздуми.

Ми з дружиною вирішили протягом чотирьох тижнів молитися й постити за цю справу. Ми хотіли дізнатися від Бога, чи це Його покликання для нас, чи, можливо, я маю допомогти тут у суто людській скруті. Ми обоє дійшли переконання, що це саме Боже покликання. Так у 1968 році, у віці 38 років, я став пастором.

Досвід оренди квартири в Регенсбурзі

На славу Божу та для твого підбадьорення я хотів би розповісти ще про один із багатьох випадків. У травні 1968 року нам повідомили, що наше служіння як подружжя проповідників має розпочатися 1 вересня в Регенсбурзі. Ми одразу поїхали до Регенсбурга шукати житло. Ми знайшли квартиру в новобудові, яка, щоправда, вже була здана в оренду. Однак представники будівельної компанії запевнили нас, що квартира обов’язково звільниться, якщо вона нам знадобиться, оскільки орендарі не сплачували свої внески, і ця справа вже розглядається в суді.

Інгрід і я молилися, чи варто нам чекати на цю квартиру. Божа відповідь була: „Чекайте“. Тож ми почекали кілька місяців. Навіть наші віруючі родичі не могли зрозуміти, чому ми просто чекали. Ми знову зв’язалися з будівельною компанією й отримали відповідь: „Квартира обов’язково звільниться, а якщо й не звільниться, ми надамо вам нашу демонстраційну квартиру“. Ми знову молилися. Божа відповідь: „Чекайте“. Тож ми чекали аж до п’яти днів перед датою переїзду. Тоді надійшов лист від будівельної компанії: вони дуже шкодували, що не можуть дотриматися своєї обіцянки, і що ми не зможемо отримати ані бажану квартиру, ані іншу як заміну…

Ми одразу поїхали до Регенсбурга і знайшли чудову квартиру в гарному житловому районі з прекрасним видом та басейном на схилі за будинком. Коли орендодавець дізнався, що я є пастором адвентистської громади, він знизив орендну плату, оскільки його найближча співробітниця була адвентисткою. Квартира мала зручне планування, а також великий гараж і підвал. Ми змогли заселитися точно в запланований термін. Через вісім місяців після того, як ми розпочали свою діяльність, ми провели велику євангелізаційну акцію разом з євангелістом із США. У цьому гаражі ми змогли розмістити багато обладнання. Ми можемо покладатися на нашого Небесного Отця. Квартира, яку ми отримали, була набагато кращою за попередню!

Важливий висновок

У 17 років під час проповіді я вирішив прийняти хрещення. Я був переконаний, що Церква адвентистів сьомого дня відстоює істину і є Божою громадою кінця часів. Однак через 19 років, завдяки моєму досвіду в Англії, я усвідомив, що прийняв лише загальні вчення Слова Божого. Я не прийняв Ісуса Христа як свого Господа. До того часу я сам визначав свій життєвий шлях і молився, щоб Господь його благословив. Рішення, прийняте в листопаді 1965 року, прийняти Ісуса як Господа і слідувати за Ним у всьому, позитивно змінило все моє життя. Мені лише шкода, що до цього рішення я втратив 19 цінних років.

Хіба ж у нас не чудовий Бог? В одній пісні співається: «Ти можеш довіряти Йому навіть у найтемнішу ніч». А в іншій: «Як чудово довіряти Ісусу».

Отже, я роблю так: я від щирого серця дякую нашому Отцю за те, що Святий Дух „Дух мудрості та сили — це“ (Ісая 11:2), який може дати нам правильну пораду в будь-якій життєвій ситуації. І я хочу висловити Йому за це хвалу та подяку.

Важливе зауваження: Я вважаю, що обіцянки Біблії, як правило, стосуються лише дітей Божих, які народилися згори і живуть новим життям у повній відданості Ісусу та наповнені Святим Духом. Усі інші можуть наражатися на небезпеку того, що під час такого слухання вони можуть бути введені в оману під впливом інших чинників.

Крім того, Бог даватиме нам поради лише тоді, коли ми заздалегідь будемо готові виконати те, що Він нам скаже, і Він радитиме нам лише тоді, коли ми не допускатимемо у своєму житті навмисних і умисних гріхів.

Коли я молюся, щоб наш чудовий Бог відкрив мені Свою волю, я покладаюся на дві обіцянки. А саме на

Псалом 32,8: „Я хочу навчити тебе і вказати тобі шлях, яким ти маєш іти.“ і

Якова 1,5: „Але якщо комусь із вас бракує мудрості, нехай просить її в Бога, який охоче дає кожному і нікого не докоряє; і вона буде йому дана.“

Інші надихаючі тексти, що додають сил на цьому шляху:

„Хто від Бога, той слухає Божі слова; ви ж не слухаєте, бо не від Бога.“ (Івана 8:47)

„Ісус каже: «Мої вівці слухають мій голос, і я знаю їх, і вони йдуть за мною».“
(Івана 10:27)

„Хто живе в істині, той чує мій голос.“ (Івана 18:37б)

„Твої вуха почують за спиною слова: «Ось шлях; йди ним! І не звертай ні праворуч, ні ліворуч».“ (ІсАя 30,21)

„Шляхи Господні — це суцільна доброта й вірність для всіх, хто дотримується Його завіту та заповідей. … Хто той чоловік, що боїться Господа? Він вкаже йому шлях, яким той має йти.“ (PПс. 25:10, 12)

Перш ніж мовчки молитися про відповідь від Бога, я ще прошу Його, щоб Він, поки я прислухаюся до Його голосу, блокував усі мої власні бажання та волю. Крім того, я прошу Його також блокувати будь-який вплив ззовні, щоб я чув лише Його голос.

Тоді я посилаюся на обітницю Ісуса з Євангелія від Івана 10:27: „Мої вівці слухають мій голос, і я знаю їх, і вони йдуть за мною“.“

Я формулюю своє запитання, яке звертаю до Бога, так, щоб Він міг відповісти мені лише одним або двома словами. Бог міг би сказати нам більше, але я згадую про нашу „глухоту“.

Ось приклад: „Отче, чи є Твоя воля, щоб я поїхав до Румунії, чи ні?“ Якщо я отримую відповідь: „поїдь“ або щось подібне, то я прошу Господа сказати мені, чи це має статися саме зараз, чи пізніше. Тоді Господь може відповісти нам одним словом. Незважаючи на коронавірус, у 2020 та 2021 роках я побував у Румунії без жодних проблем, пов’язаних із коронавірусом.
(Про події 2020 року можна прочитати за посиланням www.missionsbrief.de­ – Місійний лист № 54, с. 7)

Поки жила моя кохана дружина, ми всі рішення, що стосувалися нашої родини, спільно виносили перед Бога. Ми домовлялися, яке питання хочемо поставити Господу. Потім ми молилися окремо, кожен у своїй кімнаті. Те, що ми сприйняли як відповідь, ми повідомляли одне одному лише тоді, коли обоє отримали відповідь. Для нас було надзвичайно важливо отримати однакову відповідь або, якщо її формулювання відрізнялося, щоб суть збігалася. Якщо Бог не давав нам відповіді, ми приходили до висновку, що нам не слід нічого робити.

Відповіді Бога, як правило, не є тими відповідями, які ми можемо почути своїми вухами, а скоріше нагадують голос совісті. Це внутрішнє переконання, сильне враження.

На початку моїх молитов про Божу волю я часто тримав під рукою ручку та папірець для нотаток на випадок, якщо мене відволікатимуть інші думки. Тоді я коротко записував ці інші думки й знову зосереджувався на Бозі.

Тим, хто ще не йшов цим шляхом, можливо, не варто одразу братися за важливі рішення, а для початку, щоб потренуватися, поставити простіше запитання: „Отче, чи принесе це Тобі славу і чи буде це добре для мене, якщо я зараз прочитаю цю книгу?“ У нас є чудовий Бог, який дає нам поради. Бог радіє, даруючи нам усю Свою любов. Якщо ми виконуємо Його волю, ми можемо повністю покладатися на те, що отримаємо відповідь вчасно — хоча це може статися й у останню хвилину.

У Приповістях 3:5–6 Бог закликає нас звертатися до Нього за порадою: „Покладайся на Господа всім серцем і не покладайся на свій розум, а пам’ятай про Нього у всіх своїх справах, і Він направить тебе на правильний шлях.“

Еллен Уайт каже з цього приводу:

„Ми маємо чути, як Бог промовляє до кожного з нас, і коли всі інші голоси замовкнуть, а ми спокійно чекатимемо на Нього, то завдяки тиші голос Божий стане для нас чутним. Він каже: ‚Замовкніть і пізнайте, що Я — Бог‘ (Псалом 46:10)“.“ (Життя Ісуса С. 356 [363.3])

Не роби так, як Йошуа та старійшини. Вони думали, що можуть правильно оцінити ситуацію, і потрапили на хитрість гібеонців. У книзі Йошуа 9:14 сказано, як саме це сталося: „Вони не запитували у Господа.“ – Є велика різниця в тому, чи ми маю на увазі, чи знаємо ми волю Божу, чи запитували ми Бога про Його волю.

І не роби так, як Саул. „Саул подумав: «Бог віддав його в мої руки…»“
(1 Самуїл 23:7–8) Він вважав своє злобне бажання Божою волею.

Чи хочеш і ти отримати пораду від Бога? Я можу сказати кожному лише одне: це ще один чудовий шлях, на якому ми пізнаємо Божу любов і здобуваємо цінний досвід. Нехай Бог дарує тобі Свою благодать.