Леонардо да Вінчі створив всесвітньо відому картину „Таємна вечеря“. На ній зображено Ісуса з його учнями під час Тайної вечері. Коли Леонардо малював цю картину, він посварився з іншим художником. Він розлютився і захотів помститися. Він намалював обличчя цього іншого художника замість обличчя Юди. Він хотів затаврувати його, зобразивши як зрадника Ісуса.

Коли трохи пізніше Леонардо захотів намалювати обличчя Ісуса, він, як не дивно, ніяк не міг просунутися вперед. Здавалося, щось заважало його найщирішим зусиллям. Зрештою йому спало на думку, що це може бути пов’язано з його помстою іншому художнику. Ти знаєш, що він зробив?

Він зафарбував обличчя Юди і знову почав малювати обличчя Ісуса. Цього разу все вийшло настільки вдало, що з тих пір покоління за поколінням милуються цією картиною.

Це урок для нас. Доки ми, переповнені негативними почуттями, гнівом чи гіркотою, „малюємо обличчя Юди“, доти Дух Божий не може по-справжньому відкрити нам Ісуса. Адже саме стосунки з Ним визначають наше життя. (1 Ів. 5:12)

Я докладно написав тобі про те, як ми можемо здобути прощення для себе.¹ Тому сьогодні ми хочемо розглянути питання, як, коли і чому ми можемо та повинні прощати інших. Дивно, але це має позитивний вплив на обох. Детальніше — пізніше.

Навчання Ісуса про те, як отримати прощення та як прощати

„Тоді Петро звернувся до Ісуса й запитав Його: »Господи, якщо мій брат чи сестра згрішать проти мене, скільки разів я маю їм прощати? Сім разів?« Ісус відповів: »Ні, не сім разів, а сімдесят разів по сім!« Ісус продовжив: »Зрозумійте, що означає те, що Бог почав встановлювати Своє Царство! Він чинить так, як той цар, який хотів розрахуватися зі своїми управителями. Одразу ж йому привели чоловіка, який був йому винен мільйонну суму [Сума в 10 000 фунтів відповідає 6 000 000 євро]. Оскільки той не міг заплатити, господар наказав продати його, а також його дружину, дітей та все його майно, а виручені кошти використати для погашення боргу. Але боржник впав перед ним на коліна й благав: ‚Будь терплячим до мене! Я ж тобі все віддам‘. Тоді господар змилосердився; він звільнив його і навіть пробачив йому весь борг.

Ледве вийшовши на вулицю, цей чоловік зустрів колегу, який був йому винен невелику суму [сума в 10 срібних грошів відповідає 10 євро]. Він схопив його за горло, задушив і сказав: ‚Поверни те, що ти мені винен!‘ Боржник впав на коліна й благав: ‚Потерпи мене! Я ж хочу тобі це повернути!‘ Але його кредитор не хотів нічого чути, а наказав кинути його до в’язниці, доки той не сплатить борг. Побачивши це, інші його колеги не могли повірити своїм очам. Вони побігли до свого господаря й розповіли йому, що сталося. Він покликав того чоловіка й сказав: ‚Який же ти злий чоловік! Я пробачив тобі весь борг, бо ти мене про це попросив. Хіба ти не міг би також змилосердитися над своїм товаришем, як я змилосердився над тобою?‘ Тоді, сповнений гніву, він віддав його катам на покарання, доки той не сплатить весь борг. Так само поступить з вами й мій Небесний Отець, якщо ви не простите від щирого серця своєму братові чи сестрі“. (Мт. 18:21–35, GNB)

¹ Стаття: “Як я можу отримати Божу любов і прощення? – Як мені отримати прощення? Як вирішити мою проблему провини?”

Чи може мій гріх, який мені пробачили, знову обернутися проти мене?
Якщо так, то чому?

У цій притчі Ісуса йдеться про те, як отримати прощення для себе та прощати іншим.

Був один чоловік, який мав борг у мільйон. Цар пробачив йому цей величезний борг. Але ось цей чоловік, якому було проявлено таку великодушну милість, відмовляється пробачити одному зі своїх боржників навіть невеликий борг. Ця людина отримала безмежне прощення, але не була готова надати іншому хоча б трохи прощення. Співвідношення було майже один до мільйона.

Щедрий цар, зображений у цьому прикладі, — це Бог. Бог прощає тим, хто покладається на Його милість, незмірний борг. Йдеться про борг усього мого життя. З огляду на це величезне прощення Господь очікує від нас, щоб і ми прощали своїм боржникам їхні борги, які насправді набагато менші.

Ісус показує нам, що наша провина перед Богом у мільйони разів більша за будь-яку провину, яку може мати перед нами інша людина. Те, у чому ти й я винні перед Богом, — це мільйонна провина. Те, що робить нам окрема людина, — це невелика провина. Що зробив цар із тим жорстокосердим чоловіком?

Оскільки він не пробачив іншому той невеликий борг, від нього знову зажадали мільйони. А оскільки він не зміг їх виплатити, для нього все скінчилося. Співвідношення «один до мільйона» показує, що ми, власне, великі дурні, якщо не пробачаємо іншим, адже наша втрата нескінченно більша, ніж втрата того іншого.

„Так само поступить з вами й мій Небесний Отець, якщо ви не пробачите своєму братові від щирого серця.“ (Мт. 18:35, GNÜ)

Те, що Ісус тут говорить, стосується кожного з нас. Винятків немає. Це стосується і тебе, і мене.

Подія: навантаження повернулося

До нас звернулася літня жінка. Вона перебувала у великій скруті. Багато років тому вона відвідала ворожилку. Внаслідок цього вона страждала від нав’язливого прокляття. Ми показали їй шлях до Ісуса. Вона визнала перед Богом усі гріхи свого життя, які змогла пригадати. Після цього ми помолилися за її звільнення. Вона одразу ж стала вільною. Але через деякий час це тягар знову повернувся. Що сталося? На вулиці вона зустріла жінку, яка колись заподіяла їй щось страшне. Вона не хотіла їй пробачити. Вона воліла загинути, ніж пробачити. Так сатана зміг її перемогти. Її тягар повернувся. Ми молилися, щоб вона охоче пробачила. Через два тижні це сталося. Господь знову звільнив її, і відтоді вона залишилася вільною.

Якби ця жінка залишилася в гріху непримирення, то вона не тільки продовжувала б нести той тягар, який щодня завдавав їй великого страждання, але й зіткнулася б із додатковими труднощами найрізноманітнішого характеру, а також втратила б вічне життя. Дивовижно те, що ми можемо отримати від Бога силу прощення. Ісус — Переможець. Він хоче подарувати перемогу й нам.

Це заповідь Ісуса: „Але коли ви молитеся, то прощайте своїм ближнім, якщо маєте щось проти них, щоб і ваш Небесний Отець простив вам ваші провини.“ (Марк 11:25, GNÜ)

Бог прощає нам наш величезний гріх. Він каже нам: „Я пробачив усі ваші гріхи; вони зникли, як туман перед сонцем. Поверніться до Мене, бо Я вас визволю.“ (Іс. 44:22 GNÜ)

Не прощаючи, ми ризикуємо втратити власне прощення, яке отримали від Бога або на яке сподіваємося. Крім того, ми руйнуємо свій характер. Непрощення може мати один або кілька з таких наслідків для нас самих:

• невизначений страх
• депресивні настрої
• відчуття апатії
• Втрата ініціативи
• Ненависть
• агресивна поведінка
• Безсоння
• Головний біль, мігрень
• Виразки шлунка
• Самотність
• Проблеми з налагодженням контактів

Непрощення можна порівняти зі зберіганням отруйних відходів. Рано чи пізно бочки проржавіють, і отрута поширюється. Так само відбувається і з непрощенням. Воно поволі руйнує наше життя. Ми повинні прощати, бо непрощення заважає спілкуванню між людьми, а то й взагалі руйнує його. Справжня єдність з Богом і справжня єдність з людьми тісно пов’язані між собою (1 Ів. 4:20). Якщо я відмовляю комусь у прощенні, я водночас ставлю під сумнів свою єдність із цією людиною та з Богом.

Важливий момент

Чи очікують від мене прощення лише тоді, коли хтось приходить і кається? А що, якщо ніхто не кається і не визнає своєї провини?

„Якщо твій брат вчинив неправедно, то виправ його, а якщо він покається, то прости йому. Навіть якщо він сім разів на день грішить проти тебе, ти повинен пробачити йому, коли він прийде і скаже: “Пробач мені“» (Лк. 17,3.4 GNÜ)

Якщо хтось приходить і кається, то, звісно, Бог очікує, що ми пробачимо йому. „Покарай його!“  означає „обережно наставляти“. І — це слово Ісуса показує: ми маємо приймати слова іншого. Ми маємо вірити його словам. Хіба ми не сказали б, найпізніше після третього разу: «Я більше не вірю жодному твоєму слову»?

Інший випадок: „А коли ви стоїте й молитеся, прощайте, коли ви щось проти когось “щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам ваші провини» (Мк. 11:25, переклад Лукаса)

Йдеться про те, що Пробачити перед Богом, якщо ніхто не прийде, не покається і не визнає своїх гріхів. Цього також очікує Господь. Від цього навіть залежить, чи отримаємо ми самі прощення. Втім, тут, можливо, залишається необхідність у розмові. Мета такої розмови — відкрити іншій людині очі на її хибний шлях і спонукати її до навернення.

Трохи пізніше ми побачимо, що Ісус, а також Степан практикували прощення перед Богом.

Велике значення прощення перед Богом

Апостол Павло написав до громади в Коринті:

„Кому ви прощаєте, тому прощаю й я. Якщо мені й було що прощати, то заради вас я вже давно зробив це перед Христом. Адже ми надто добре знаємо наміри сатани і розуміємо, як він прагне звести нас з правильного шляху. Але йому це не вдасться“. (2 Кор. 2:10–11, переклад Hfa)

Сатана прагне звести нас на манівці, спонукаючи нас не прощати. Цього ми маємо за будь-яких обставин уникати.

Апостол Павло називає прощення, яке відбувається без того, щоб хтось прийшов зізнатися, „прощенням перед Христом“. Ми також можемо назвати це: прощенням перед Богом.

Ці слова належать австрійській поетесі Марі фон Ебнер-Ешенбах:

Ми завжди повинні прощати.
Тому, хто кається заради себе,
безжалісним заради нас.

У цінній книзі „Думки з Гори Блаженств“ написано: „Той, хто не готовий пробачити, перекриває собі шлях, яким до нього тече Боже милосердя. Ми не повинні піддаватися думці, що маємо право не прощати того, хто нас образив, доки він не визнає своєї провини“.“ ²

² Е. Г. Уайт, «Думки з Гори Блаженств» (видавництво «Advent-Verlag», Гамбург), с. 127

Бог є любов (1 Ів. 4:8, LU). Наслідком Його любові є доброта, милосердя та терпіння. Псалом 103, який називають ‚Піснею про Боже милосердя‘, у віршах 8–13 (GNÜ) говорить:

„Господь сповнений доброти й милосердя, безмежної любові й терпіння. Він не звинувачує нас постійно й не тримає на нас зла вічно. Він не карає нас, хоча ми на це заслуговуємо, і не змушує нас розплачуватися за наші провини. Як незмірне небо, так незмірна Божа доброта до Своїх. Як далеко Схід від Заходу, так далеко Він віддаляє від нас наші провини. Господь любить усіх, хто шанує Його, так само, як батько любить своїх дітей“.“

Тут ми чітко бачимо, що прощення ґрунтується на безкорисливій Божій любові. „Нехай безбожний відвернеться від свого шляху, а злочинець — від своїх думок, і нехай навернеться до Господа, і Він змилосердиться над ним, і до нашого Бога, бо у Нього багато прощення“. (Іс. 55:7, переклад LU)

З цією обіцянкою ми можемо просити і отримувати силу прощення з безмежного скарбу прощення нашого Бога. Бог дарує її нам.

Мій перший досвід молитви, заснований на біблійних обітницях

Це сталося на початку моєї душпастирської діяльності. Я кілька днів був у відрядженні. Повернувшись додому, я переглянув пошту. Серед листів був лист від мого керівника з Мюнхена. У копії був лист, який йому написав один брат із моєї громади в Регенсбурзі. Він повідомив йому, що я щось не виконав. Я відразу зрозумів, що це помилка, адже я цю справу виконав. Наступного ранку моєю першою думкою було: чому мій брат написав до Мюнхена, замість того щоб звернутися до мене тут? Я не хотів на нього ображатися, але через деякий час я помітив, що відчуваю до нього неприязнь. Тож я помолився такою молитвою:

Як все закінчилося? Після молитви я взявся за роботу. Коли приблизно через годину я згадав про цю справу, мені стали цілком зрозумілі всі подробиці. Але це вже зовсім не тяжіло на моїй душі. Під час обговорення Біблії на наступному богослужінні я зміг зовсім непомітно натякнути, що вже вирішив ту справу. Тоді під час перерви до мене підійшов брат і хотів вибачитися. Я сказав йому: „Я знаю, що ти хочеш мені сказати. Усе знову гаразд“. Ми потиснули один одному руки. Коли я прощався з ним наприкінці богослужіння, ми ще на мить подивилися один одному в очі. Ми обоє знову стали щасливими.

Кілька років тому я прочитав книгу, яка справила на мене велике враження: ³ Я хотів би розповісти про це:

³ Кетрін Маршалл, „Крок за кроком“, видавництво «Фрідріх Бан», розділ 3; книга вичерпана. Повторного видання не передбачається.

Чому його молитви не були почуті?

До Катаріни та Леонарда завітав місіонер з Африки, який вже вийшов на пенсію. Він сказав їм: „Ви ж розповідали мені, що вас турбує низка невислуханих молитов. За своє життя я зрозумів, що готовність прощати є необхідною умовою того, щоб мої молитви були почуті“.“

Він продовжив: „Кілька років тому я переживав період, коли мої молитви були позбавлені будь-якої сили, і тому я молився: “Господи, у мене недостатньо віри. Дай мені більше віри“. Але потім я зрозумів, що це була не моя віра, а мої застереження та докори, мої упередження щодо цілої низки людей. Ось у чому полягала проблема, через яку мої молитви не були почуті».“

Гадаю, ми всі погоджуємося, що не прощати — це означає мати щось проти когось. Ісус сказав: „Але коли ви молитеся, то повинні прощати своїм ближнім, якщо у вас є до неї якісь претензії, щоб і ваш Небесний Отець пробачив вам ваші провини“. (Мк. 11, 25 GNÜ) Послання Ісуса полягає в тому, щоб прощати.

Хто такий „хтось“? Що таке „щось“?

Хто-небудь! Це може означати лише одне: будь-хто, кожен, без винятку. А що означає «щось»? Це означає будь-що, абсолютно все; все, що завгодно; все, без винятку. Вибачте, якщо у вас є щось проти когось.

Якщо я відчуваю, що мені заподіяли кривду, то я повинен пробачити іншому. При цьому може бути, що це дійсно була кривда, а може, я просто так це сприймаю. Інший, можливо, взагалі не вважає це кривдою. Можливо, це й не було несправедливістю, але я так це сприймаю. Може навіть статися так, що я повідомлю іншій людині про своє прощення, а вона скаже мені: «Я навіть не знаю, за що ти мав би мені пробачити».

Ісус закликає нас пробачити кожну окрему несправедливість і кожну кривду, заподіяну нам. У молитві «Отче наш» міститься небезпечне прохання:

„Прости нам наші провини, як і ми прощаємо всім мають, які вчинили проти нас злочин.“ (Мт. 6:12, GNB)

Доповнення до цього у молитві «Отче наш» звучить так: „Якщо ви пробачите іншим те, що вони вам заподіяли, то й ваш Небесний Отець пробачить вам. А якщо ви не пробачите іншим, то й ваш Отець не пробачить вам ваших провин“ (Мт. 6:14–15, GNB)

Ральф Лютер каже з цього приводу: „Нашими боржниками є не лише ті, хто нас прямо образив, а й усі люди, які залишилися нам винні в розумінні, повазі, готовності допомогти, вдячності, дружбі чи чомусь іншому. Нам належить пробачити їм ці борги”.”⁴

⁴ Словник Нового Завіту, с. 264/65, ключове слово „Прощення (між людьми)»

„… коли стоїте й молитеся, прощайте.“ (Мк 11,25 LU) Згідно з цими словами Ісуса, під час наступної молитви ми маємо пробачити. Що робити, якщо нам бракує готовності до цього? Тоді ми можемо молитися про готовність і силу для цього. Бог готовий нам допомогти. Молитва, наведена поруч, могла б звучати приблизно так:

(Дозвольте порадити: коли ви молитеся цими молитвами, моліться вголос. Так нам набагато легше зосередитися. Текст у дужках не потрібно включати в наші молитви.)

Ісус і Степан „пробачили перед Богом“

Ісус сам так чинив. Він молився на хресті, хоча ніхто навіть найменшим чином не вибачився перед Ним: “Отче, прости їм! Вони не знають, що роблять» (Лк. 23:34, GNÜ). Жоден із нас до сьогодні не зазнав такої жахливої кривди, як наш Господь Ісус. Ісус одразу ж особисто пробачив і, крім того, заступився за нього.

Степан також так чинив, коли його закидали камінням: „Тоді він [Степан] впав на коліна й голосно вигукнув: “Господи, не карай їх за цю провину!» (Ді. 7, 59 GNÜ) Це ж означає: «Господи, я прощаю їм, і прошу Тебе, прости їм теж!»

Використані переклади Біблії:
GNÜ «Добра новина» та GNB «Біблія Доброї новини», Німецьке біблійне товариство та Католицьке біблійне товариство e.V., Штутгарт
LU — переклад Лютера 1972 року, Австрійське біблійне товариство
Hfa «Надія для всіх», фонтан «Фонтіс» у Базелі
KÜ — переклад Кюрцінгер, видавництво «Паттлох», Ашаффенбург

Після візиту місіонера Катаріна та Леонард почали систематично позбавлятися своїх «щось» щодо численних «когось». Як вони це робили? Щоранку вони окремо виділяли півгодини, щоб записати свої докори, зауваження та застереження щодо інших. Потім вони зустрічалися для спільної молитви, під час якої прощали своїм ближнім.

Вони усвідомили, що минуле треба відкрито визнати й подолати, наскільки це можливо, якщо хочемо жити у повній свободі. Чудова свобода дітей Божих також пов’язана з прощенням: вона робить нас вільними, щоб прощати. Прощення, отримане від Христа, виявляється у тому, що я прощаю свого ближнього.

Вони почали з того моменту в минулому, який тільки могли пригадати. Щоранку вони опрацьовували інший період свого життя. При цьому вони витягували на світло людей і ситуації, що були глибоко приховані в їхній підсвідомості. Вони перебирали своє дитинство, ба навіть усе своє життя. Усі свої гніви вони принесли перед Бога і віддали під Його прощення. Коли вони дійшли до сьогодення, то виявили, що у них були напружені стосунки з деякими людьми, які маскувалися під певними виправданнями:

• Він мені не підходить.
• Мені здається, у мене на нього алергія.
• Ой, не знаю, між нами завжди відчувається якась неприємна напруга.
• Краще я цього уникатиму

Вони усвідомили, що в очах Ісуса такого не існує. Тож вони вирішили, так би мовити, внутрішньо прийняти цих людей, незалежно від того, чи подобався їм їхній спосіб життя, чи ні. Можливо, можна сказати так: вони пробачили їм те, що ті були іншими, ніж вони хотіли б. Катаріна та Леонард виявили, що таке «розвантаження» відкриває шлях до любові до людей. „Якщо Син Божий звільнить вас, то ви будете справді вільні“ (Ів. 8:36, GNÜ)

Чи вже ми звільнилися від застережень, звинувачень, гніву, упереджень та невміння прощати в будь-якій формі? Ісус звільняє нас, щоб ми могли прощати й любити. Той, хто не прощає, сам залишається у полоні. Йому доводиться постійно думати про іншого.

Прощення робить нас вільними. Я вірю, що певним чином це стосується й того, кому я пробачив. Інша людина якось відчуває, що атмосфера очистилася чи змінилася.

Чи може моє ‚прощення перед Богом‘ якось вплинути на іншу людину?

Старий місіонер з Африки дійшов переконання, що його прощення призводить до конкретних Божих дій у житті тих людей, яким ми пробачили. Катаріна та Леонард спочатку мало вірили в те, що їхні сповіді та молитви приведуть до позитивних змін у житті тих, кого це стосувалося. Здавалося надто простим, щоб процес прощення та відкликання звинувачень мав такі наслідки.

Ви підійшли до цього дуже ретельно. І це, безперечно, добре. Я теж так робив. Ви всі пробачили тим, хто щось зробив проти когось. При цьому ви переконалися, що найпростіші шляхи є найстійкішими, якщо ми дотримуємося настанов Ісуса. Немає кращого й простішого шляху, ніж настанови Ісуса.

Моє прощення може навіть спонукати до покаяння ту людину, якій я пробачив.

Поведінка Лінди

Коли Катаріна вийшла заміж за Леонхарда — вони обоє були вдовами та вдівцями — у неї з’явилася 12-річна падчерка: Лінда. Протягом років (на думку Катаріни) виникало чимало проблем. Вона вважала Лінду примхливою дівчинкою. Катаріна молилася й намагалася любити дівчинку. Якийсь час усе було добре, але потім настала нова криза.

Катаріна прощає Лінду перед Богом

Саме в цей час до них прийшло розуміння того, що таке прощення. Катаріна дуже переживала через Лінду. Вона присвятила цілий ранок тому, щоб записати всі свої застереження та докори на адресу Лінди — починаючи з моменту її приєднання до родини — і відмовитися від них. Список зайняв три повні сторінки.

У той час Лінда гостювала у своєї бабусі. Ні Катаріна, ні Леонард не повідомили Лінді, що молилися з цього приводу. Через кілька тижнів після цих зізнань у житті Лінди стався перелом. Лінда повернулася додому.

Лінда навертається

Вона сама розповідає таке: „Один конкретний момент назавжди закарбувався в моїй пам’яті. Я ще стояла однією ногою на плитці у ванній, а іншою — вже в душі. У цю мить мене наче блискавкою осяяло, що „одна нога всередині — інша зовні“ було точним відображенням мого життя. Я вже не раз була готова віддати своє життя Богові. Але чомусь так і не зробила цього. Я жив у явному протиріччі з Ним. Я відчував, що це був момент рішення — за Нього чи проти Нього. Тепер я мусив вирішити. Тепер ухилитися вже не було куди. Стоячи так, я ретельно зважував, чого мені коштуватиме перейти на Божий бік. Мені було зрозуміло, що мені доведеться відмовитися від деяких речей у своєму житті. Але я втомився жити у двох світах і не обирати жодного з них. Я був на межі і прагнув Його миру. Я глибоко вдихнув, а потім голосно сказав: „Господи, я обираю Тебе“.“

Труднощі та випробування

Наступний день приніс години важких розмов. У сімейному колі пролунали щирі зізнання. Для Лінди це стало прощанням із роками ворожості та почуттям провини. Для батьків — усвідомленням помилок, безпідставних страхів та браку розуміння. Незабаром після цього Лінду охрестили.

Пробачте, якщо ви на когось образилися

Катаріна та Леонард хвилювалися, бо їхні молитви деякий час залишалися без відповіді. Дивним було те, що й раніше, коли їхні молитви були почуті, ці „щось“ вже існували, і попри це вони все одно відчували, що їхні молитви були почуті. Це свідчить про те, що деякі з твоїх молитов можуть бути почуті. Можливо, ти просто думаєш, що вони були почуті. „Бог посилає дощ і на праведних, і на неправедних» (Мт. 5:45) і “будьте милосердними до невдячних» (Лк. 6:35). Можливо, деякі випадки, що здаються відповіддю на молитви, насправді не є відповіддю на твої молитви, а є актом Божого милосердя.

Бажаю тобі й собі безхмарних, живих стосунків із нашим Господом та того, щоб наші молитви завжди були почуті. Що ми можемо зрозуміти з нашої готовності прощати? З нашої готовності прощати ми можемо для себе зрозуміти, чи пов’язані ми з Ісусом і в якій мірі.

Я переконаний, що Бог радіє кожній людині, яка прощає іншу. Однак той, хто хоче йти цим шляхом впевнено і з тривалим результатом, зробить правильно, якщо врахує наступні моменти.

1. Чи є я християнином, що народився заново? (Ів. 3:1–21; 1 Ів. 5:13.) Важливо жити у справжніх стосунках з Богом, щоб Він міг вислухати мою молитву.
2. Я повинен стежити за тим, щоб у моєму житті не було гріхів, у яких я ще не покаявся, тобто що всі мої власні гріхи прощені. Тут нам, ймовірно, доведеться, серед іншого, визнати перед Богом, що ми сердилися на брата і, можливо, що не пробачили йому відразу. Тут ми можемо молитися, покладаючись на обітницю з 1 Ів. 1:9: «Якщо ми визнаємо, Він прощає нам».
3. Те, що я отримав прощення за свою провину, ще не означає, що я водночас позбувся свого гніву, образи та негативних почуттів. Тому ми можемо просити про звільнення, покладаючись на обітницю Ісуса: „Якщо Син Божий звільнить вас, то ви будете справді вільні“ (Ів. 8:36, GNÜ) І завдяки наступній чудовій обіцянці Бога ми можемо бути впевнені, що те, про що ми просили, вже належить нам, якщо ми молилися згідно з Божою волею: „І ось у чому полягає наша впевненість щодо Нього: якщо ми просимо про щось згідно з Його волею, Він вислуховує нас“ (1 Ів. 5:14, переклад Лукаша). „І чи знаємо ми, що Він вислухає нас, коли ми просимо Його про щось [згідно з Його волею], тоді ми також знаємо, що вже маємо те, про що просили Його.“ (1 Ів. 5:15, KÜ). ⁵
4. Я маю право скористатися Божою силою прощення для себе. Часто ми не зможемо пробачити самотужки. У таких випадках варто пам’ятати: „У Бога — велике прощення“ (Іс. 55:7, переклад LU) Прощати — це Божа заповідь. „Прощайте, якщо маєте щось проти когось.“ (Мк. 11:25 LU) „Прости нам наші провини, як і ми прощаємо кожному, хто нам заподіяв кривду.“ (Мт. 6:12 GNÜ)У вірі — через молитву з обітницями — проси у Бога сили прощення для того, щоб ти міг пробачити, а потім віруй, що ти вже отримав те, про що просив. (1 Ів. 5:14–15) Оскільки Господь заповідав прощення, то з Його допомогою можна зробити це негайно й повністю. Бог не заповідає нічого такого, чого ми не змогли б зробити з Його допомогою. Прощення залишається назавжди, якщо я перебуваю у Христі. Якщо я не перебуваю у Христі, ця історія може одного дня повторитися завдяки знаменитому верблюду, який з’їдає траву. Адже кажуть: коли трава переросте якусь справу, одного дня обов’язково з’явиться верблюд і знову її з’їсть.Хто каже: „Я не можу пробачити“, — той повинен запитати себе, чи взагалі хоче пробачити. Моя мама завжди казала: «Хто каже: „Я не можу“, той не хоче». Але, можливо, ти не міг пробачити, бо не знав, як пробачити з Божою допомогою.
5. Дозвольте мені сказати Господу, що цим я прощаю своєму братові все, те, що він зробив мені чи іншим, або те, що він нібито зробив. При цьому добре називати речі своїми іменами.
6. Молись за того, кому ти пробачив, щоб Господь благословив його і допоміг йому.
7. У молитві про обітницю попроси Божу любов, щоб ти міг щиро любити цю людину.
8. Якщо ти чи ще якісь труднощі якщо тобі важко пробачити, то звернися до людини, якій довіряєш, для душпастирської бесіди.
9. Можливо, ми пробачили у молитві віри, але що наші почуття ще не встигають за цим. Що робити? Нам не слід зараз повторювати весь цей процес, а подякувати Богові за те, що з Його допомогою ми змогли пробачити. Після цього нам слід дякувати доти, доки наші почуття не примиряться з цим.

⁵ Дуже корисно навчитися молитися, спираючись на Божі обітниці. Про це можна прочитати в брошурі „Кроки до особистого пробудження“ у розділі 4

Прощення — це справа молитви. Це не питання часу. Це не справа років. Справа не в тому, щоб дати цьому затягнутися. Справа також не в тому, щоб намагатися пробачити. У Біблії ніде не сказано, що ми маємо намагатися робити те, що заповідав Бог, — ми маємо це робити, і в разі прощення йдеться цілком чітко про те, щоб пробачити негайно.

(Якщо хтось ще не є віруючим, то добре було б додатково помолитися за абзац, наведений вище. Дозвольте порадити молитися вголос. У молитві не потрібно згадувати біблійні уривки.)

Приймаючи позитивне ставлення до винуватця, але негативне — до самого інциденту. Увага зосереджується на інциденті, а не на людині, яка мені щось зробила.

Прощення може допомогти винуватцю побачити в собі знаряддя в руках Бога. Можливо, Бог хотів звернути мою увагу на страждання та проблеми винуватця.

Прощення — це усвідомлення того, що гіркота претендує на право, якого ми не маємо. Гіркота — це несвідомий спосіб помститися тому, хто заподіяв нам кривду.

Прощення ґрунтується на усвідомленні того, що злочинець уже відчуває наслідки свого вчинку.

Прощення може також виявлятися в тому, що ми готові, з Божою допомогою, діяти на користь винуватця.

Я маю на увазі, що ми можемо це також зрозуміти з того, чи можемо ми спокійно думати про ту людину, яка заподіяла нам кривду або, як вважається, заподіяла її, а також з того, що ми не відчуваємо гострої потреби розповідати про те, що нам насправді або нібито заподіяли. Якщо ми знову й знову згадуємо старі події, то, на мою думку, справжнє прощення навряд чи могло відбутися.

Але, можливо, проблема полягає й у тому, що ти хотів пробачити, але самотужки не зміг цього зробити. Часто для того, щоб пробачити, нам потрібна допомога нашого Господа. Ісус каже: „Бо без Мене ви нічого не зможете зробити.“ (Ів. 15:5, GNÜ) та: „Усе я можу через Христа, який дає мені силу й міць.“ (Флп. 4:13, переклад Hfa) Саме тому добре, якщо ми — як уже зазначалося — просимо нашого чудового Небесного Отця про силу прощення.

Забули!?

Часто ми чуємо: «Я пробачу, але ніколи цього не забуду». Я вважаю, що така точка зору втрачає актуальність, якщо ми молилися відповідно до викладеного вище. Я пережив ситуацію, коли після прощення чітко пам’ятав усі події, але це вже ніяк не обтяжувало мене і не заважало моїм стосункам із цією людиною. Бували також випадки, коли я молився, щоб наш Небесний Отець стер з моєї пам’яті спогади про ту подію. І Він це зробив. У нас чудовий Бог.

На завершення я хотів би розповісти ще одну історію, герої якої, за винятком тітки Сибілли, ще не були послідовниками Ісуса. (Всі імена змінено)

Тітка Сибілла знала про те, що пережили Катаріна та Леонард, коли з Божою допомогою пробачили «всім» те, що «хтось» їм заподіяв. Тому одного дня Сибілла наполягала на тому, щоб її сестра Лоретта також пішла цим шляхом. Яка була ситуація? У Лоретти та її чоловіка Тіма була єдина донька. Це була гарна дівчина; я назву її Гельгою. Після свого 17-го дня народження Гельга (на думку батьків) зазнала загрозливих змін у своєму характері. Вона стала мовчазною, примхливою та таємничою. Оцінки погіршилися. Вона курила сигарети з марихуаною та вживала наркотики. Усі застереження не допомагали. Одного дня вона зникла. Її знайшли у великому місті. Там вона знайшла хлопця і жила з ним разом.

Тітка Сибілла запросила молодих людей на Різдво. Вони й справді прийшли. Вона тепло їх привітала, нагодувала чудовими стравами. Потім молоді люди запитали, де їм спати. Тітка Сибілла запитала: „Ви одружені?“ Вони похитали головами. Тоді тітка Сибілла сказала: „Я дам вам окремі кімнати“. Гельга викрикнула: „Ти така сама неправа, як і всі інші!“ — і втекла разом зі своїм хлопцем.

Через деякий час батьки Гельги — Лоретта і Тім — приїхали в гості до тітки Сибілли. Вона намагалася переконати їх пробачити Гельгу.

Через кілька місяців Гельга та її хлопець переїхали поблизу тітки Сибілли. Вони також зв’язалися з нею. Зрештою вони вирішили одружитися. Співжиття без шлюбу здавалося їм модним і приносило задоволення. Але у них було лише кілька справжніх друзів. До того ж вони відчували внутрішнє незадоволення, яке не могли пояснити. Але вони усвідомили, що шлюб має глибший сенс, ніж вони припускали.

Батьки Гельги відмовилися прийти на весілля. [Навіть батьки можуть поводитися з дітьми несправедливо й без любові. Сподіваюся, що під час примирення вони попросили пробачення у молодої пари.] Лоретта, мати, дуже хотіла прийти, але без свого чоловіка вона не хотіла цього робити. Зовсім зневірена через свою ситуацію, Лоретта вирішила зробити те, що кілька місяців тому порадила їй сестра Сибілла.

У той самий час, коли Гельга виходила заміж далеко від дому, її мати відійшла до спальні й зробила дві речі: вона віддала своє життя Ісусу та протягом двох годин виклала на папері всі свої докори й звинувачення на адресу Гельги, починаючи з її 17-річного віку. Вона усвідомила, скільки всього накопичилося в ній проти доньки. Перед Богом вона пробачила доньку. Лоретта відчула полегшення і була щасливішою, ніж будь-коли за всі ці роки.

Тепер вона наполягала на тому, щоб її чоловік також пробачив доньку. Йому було особливо важко пробачити друга Гельги, який, на його думку, „спокусив його маленьку дівчинку“.

І ось настав той пам’ятний день, коли молоді люди у вітальні Сибілли примирилися зі своїми батьками. Гельга попросила у батька пробачення за ті суворі слова, сказані колись. Вона обійняла матір і заплакала. Потім, на загальний подив, вона вклонилася перед тіткою й сказала: „Тітко Сибілло, ти була права тоді, коли хотіла поселити нас у двох окремих кімнатах. Причина, через яку я так розлютилася, полягала в тому, що я точно знала: ти була права. Це й є причиною, чому ми переїхали сюди. Ми відчували, що ти — єдина людина, якій ми могли довіряти. Ти відстоювала свої переконання, і ми з глибини душі прагнули мати те, що є у тебе“.“