Чи не можна запитати про це у експерта? Або звернутися до окремих церков і спільнот? Звичайно. Але майже всі вони стверджують, що саме вони є істинною церквою, хоча, як правило, дотримуються зовсім різних вчень. Отже, таким шляхом ми не дійдемо до мети. Найкраще буде взяти за приклад мешканців Берої (Греція). Біблія називає їхню позицію благородною:

„Вони були більш благородними за духом, ніж мешканці Солуня; вони з великою готовністю прийняли Слово і щодня досліджували Писання, щоб перевірити, чи справді так є.“ (Діяння апостолів 17:11, переклад Паттлоха)
Це хороша порада! У ті часи мешканці Берої охоче слухали проповіді Павла. Але вони щодня самі досліджували Біблію, щоб перевірити, чи справді все так. Тому я раджу робити так само, коли йдеться про питання щодо правильної церкви чи громади Ісуса. Я вважаю, що коротке вивчення Біблії — це дуже хороший спосіб.

Але спочатку розглянемо три запитання, які поставив той пастор. Ці запитання є важливими передумовами для успішного вивчення цієї теми.

Ісус сказав: „Я є Шлях, Істина і Життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене.“ (Івана 14:6) „Навчіть їх дотримуватися всього, що я вам наказав…“ (Матвія 28:20)

Петро сказав: „Ісус не вчинив жодного гріха; він помер за наші гріхи.“ (1 Петра 2:22–24)

„Христос залишив вам приклад, щоб ви йшли його слідами.“ (1 Петра 2:21)

Ми повинні і хочемо наслідувати його у всьому. Тому Іван каже: „Хто каже, що залишається в Ньому [Христі], той повинен і жити так, як жив Він.“ (1 Івана 2:6)

Я вірю, що Ісус навчав і відкривав божественну істину, і що все його життя було для нас прикладом. Кожен справжній християнин вірить у це. Це перша передумова нашого задуму. Ти теж у це віриш?

Чи повинна громада Ісуса сьогодні — через майже 2 000 років — і надалі відповідати вченням Ісуса? Хіба немає ніякого подальшого розвитку? Яку відповідь дає сам Ісус?
Ісус сказав: „Адже Писання не можна порушити.“ (Івана 10:35)

У цьому уривку Ісус говорить про Старий Завіт. Звісно, це стосується всієї Біблії, тобто й Нового Завіту. За словами Ісуса, Писання не можна „розламати“. Коли щось розламують, утворюється кілька частин. Ісус тут підкреслює, що ми не маємо права на власний розсуд приймати одну частину і відкидати інші. У повній згоді з Ісусом Іван каже: „Хто йде далі і не залишається у вченні Христа, той не має Бога; хто залишається у вченні Христа, той має і Отця, і Сина.“ (2 Івана 9). Це однозначне заперечення будь-якого подальшого розвитку біблійних вчень. Те, що Бог відкрив нам через Свого Сина (Євреїв 1:1), не може, не має права і не потребує вдосконалення з боку людей.

Апостол Павло каже: „Але навіть якби ми чи якийсь ангел з неба проповідував вам Євангеліє, відмінне від того, яке ми вам проповідували, — нехай буде проклятий. Як ми щойно сказали, так і я ще раз кажу: якщо хтось проповідує вам Євангеліє, відмінне від того, яке ви прийняли, — нехай буде проклятий.“ (Галатів 1:8, 9)

Навіть апостоли та ангели не мають права змінювати Євангеліє Ісуса Христа. Отже, ніхто інший теж не має на це права. Тому ми стверджуємо: сучасна громада Ісуса повинна відповідати Ісусу Христу та Його Слову.

Ти теж так вважаєш?

Чому ця готовність важлива вже зараз, ще до початку навчання? Ісус каже:

„Якщо хтось хоче чинити за своєю волею, той зрозуміє, чи походить це вчення від Бога.“ (Івана 7:17)

Ісус тут каже нам: хто хоче виконувати волю Божу, той і пізнає її. Тим, хто щиро прагне пізнати і виконувати волю Божу, Бог допомагає пізнати істину, а отже, і пізнати Церкву Ісуса. Божа обіцянка звучить так: „Бог допомагає щирим людям досягти успіху.“ (Приповісті 2:7) — Бог обіцяв тим, хто слухається Його, допомогу Святого Духа (Діяння апостолів 5:32). Він обіцяв вести нас у всю істину (Івана 14:26 та Івана 16:13). До цього, безперечно, належить і істина про Його Церкву. У чудовій книзі про життя Ісуса сказано: „Усім тим, хто віддається Богові зі щирим бажанням пізнати Його волю й діяти згідно з нею, істина виявиться силою Божою для спасіння“. («Життя Ісуса», с. 449) Чи готовий ти приєднатися до Церкви Ісуса, коли знайдеш її?

Шлях простий. Вивчай Євангеліє від Матвія. Воно налічує приблизно 40 сторінок. У ньому містяться не всі, але більшість вчень Ісуса. Можливо, ти захочеш підкреслити вірші про Його вчення, Його приклад та те, що про Нього сказано. Я проводив це вивчення таким чином:

Я взяв зошит із полями з обох боків і розбив його на розділи:

У лівій колонці я вказав відповідний розділ і вірш.

У лівій частині головної колонки я переніс речення або його частину, як воно наведено в Біблії, що містило вчення або зразкову поведінку Ісуса. У правій частині головної колонки я записав, яке саме вчення міститься в цьому реченні. Праворуч у бічній колонці я створив додаткові колонки для церков, які я хотів перевірити (наприклад,. Б. по одному стовпчику для католицької церкви, євангелічної церкви, церкви адвентистів та баптистської церкви).

Біля кожної церкви, яка дотримується відповідного вчення, яке я знайшов, я поставив знак «плюс».

Церква, яка в підсумку має лише «плюси», відповідає вченням Ісуса. Це — громада Ісуса, до якої я хочу приєднатися.

Під час занять з вивчення Біблії я часто починав з розділу з Євангелія від Матвія або уривка з нього, після чого проводив загальну дискусію на біблійну тему.

Інтерес до цього курсу завжди був великим. Один чоловік колись сказав мені: „Ще на 4-му розділі я зрозумів, що перебуваю не в тій церкві“.“

Нехай наш чудовий Бог щедро благословить тебе, особливо тоді, коли ти розповідаєш іншим про Ісуса. Пам’ятай, що це найвище і найкраще, що ми можемо зробити для людини, „бо всі, хто визнає Господа визнавати і закличуть Його ім’я, будуть врятовані. Однак вони зможуть визнати Його лише тоді, коли спочатку навернувся до віри є. І вони можуть лише навернутися до віри, коли вони почують це послання. Але почути це послання вони зможуть лише тоді, коли воно було оголошено. … Яка ж це радість, коли приходять посланці й приносять Добру Новину.“ (Римлянам 10:13–15, GNB)

Ісус каже: „Де двоє чи троє зібралися в ім’я Моє, там Я серед них.“ (Матвія 18:20) Первісна громада не мала доступу до єврейських синагог. Вони збиралися в домашніх громадах. Чим менша група, тим міцнішими стають особисті стосунки. Період пандемії коронавірусу показав, що церковні будівлі можуть бути закриті дуже швидко. Я переконаний, що домашні громади мають тут хороші шанси на виживання.

Проповідь Петра в день П'ятидесятниці глибоко торкнула серця багатьох людей. Вони відкрилися для віри в Ісуса. Про це йдеться в Діяннях апостолів 2:37–47:

Почувши це, люди були глибоко вражені цим посланням. Вони запитали Петра та інших апостолів: „‚Брати, що нам робити?‘ ‚Наверніться до Бога!‘ — закликав їх Петро. ‚Кожен із вас нехай охреститься в ім’я Ісуса Христа! Тоді Бог пробачить вам гріхи, і ви отримаєте Святого Духа. Ця обіцянка стосується вас, ваших нащадків та всіх людей по всьому світі, яких Господь, наш Бог, покличе до Себе‘. Петро ще довго розмовляв з ними й настійно закликав їх: ‚Врятуйтеся від Божого суду, який настане на це розбещене покоління‘. Багато слухачів прийняли послання Петра й охрестилися. Того дня число віруючих зросло приблизно на три тисячі. Усі, хто знайшов віру в Ісуса, регулярно навчалися від апостолів і жили в тісній спільноті. Вони святкували Вечерню і молилися разом. Глибока повага до Бога наповнювала всіх людей у Єрусалимі, і Він через апостолів творив багато знамень і чудес. Віруючі жили, немов у великій родині. Те, що вони мали, належало їм спільно. Якщо чогось бракувало, кожен охоче був готовий продати ділянку землі чи інше майно й на виручені гроші допомогти нужденним у громаді. День у день віруючі однодушно збиралися в храмі й відправляли Вечерню в домівках. З великою радістю та щирим серцем вони збиралися на спільні трапези. Вони славили Бога і користувалися повагою та визнанням серед усього народу. Громада зростала з кожним днем, бо Господь спасав багатьох людей.”

Тут ми бачимо: Бог бажає, щоб ми приєдналися до Його Церкви. Шлях до Церкви спочатку веде до навернення, до зміни мислення (саме це означає біблійний термін „покаяння“). Ми відвертаємося від нашого колишнього шляху, визнаємо перед Богом свої гріхи (докладніше про прощення — у «Листі Андрія», 16) і вирішуємо йти за Ісусом та робити те, що Він каже. Отже, ми приймаємо Ісуса у своє життя як Спасителя і Господа.

„Він [Ісус Христос] прийшов до свого народу, але його власний народ не прийняв Його. Але всім, хто прийняв Його і повірив у Його ім’я, Він дав право стати дітьми Божими. Вони стали ними не завдяки природному походженню, не завдяки людській волі чи рішенню людини, а завдяки народженню від Бога.“ (Івана 1:11–13; Новий євангелізаційний переклад NeU)

Вірити в Його ім’я означає довіряти Йому настільки, що я віддаю Йому своє життя. Це можна порівняти з весіллям. Ми укладаємо союз із Христом, який показав нам Свою дивовижну любов. Зовнішнім знаком того, що я укладаю союз з Ісусом, є біблійне хрещення через занурення. Воно символізує поховання моєї старої людини та воскресіння як нової людини. У Посланні до Римлян 6:4 сказано:

„Отже, через хрещення ми померли й були поховані разом із Христом. І як Христос воскрес із мертвих славою та силою Свого Отця, так і ми отримали нове життя і тепер маємо чинити так, як того вимагає це нове життя.“ (Hfa)

Згідно зі словами Ісуса, нове життя починається через нове народження, „народитися від Бога“. (Івана 1:13 та Івана 3:6 і 8). Це оновлення відбувається завдяки Святому Духу. Ми отримуємо Його, коли наше хрещення відбулося внаслідок щирого навернення до Ісуса: „Так ви отримаєте дар Святого Духа.“ (Діяння апостолів 2:38)

Ми, люди, „запрограмовані на щоденний ритм“ — 24-годинний цикл. Тому ми підтримуємо своє природне життя щоденним харчуванням, питтям, рухом, сном тощо. Те саме стосується й нашого життя з Богом (2 Кор. 4:16). Ми зберігаємо нашу надзвичайно цінну дружбу з Ісусом, щоранку заново довіряючи Йому себе та просячи Святого Духа, спираючись на обітницю, наприклад, з Луки 11:13 („Наскільки ж більше Небесний Отець дасть Святого Духа тим, хто просить Його”) просити й отримувати. Ми раді щодня розмірковувати про Нього, читати про Нього, розмовляти з Ним, ділитися з Ним усім, що нас турбує, та разом з Ним приймати рішення. Адже ми є Божими „руками й ногами“ на цій землі, за допомогою яких Він хоче зробити Свою любов і доброту відчутними та реальними для всіх людей. Завдяки цьому ми стаємо сильними й радісними людьми, яких Він може вести тут до повноцінного життя (Іван 10:10), а згодом привести до вічного життя — життя без болю й страждань, без сліз і скорботи, існування в раю, який Він створить заново.