Аня
Я приїхала до Німеччини у 19 років, щоб заробити грошей. Незадовго до того, як я у 27 років повернулася до Польщі, я вийшла заміж. Мій чоловік був родом із Туреччини. У Польщі ми жили у мого батька. Через три роки народився мій син. Тепер на мене чекало багато роботи, адже потрібно було дбати про кількох чоловіків — крім мого батька, чоловіка та нашого сина, ще й про мого брата з його сином. Усі вони жили у нас. Але для нас це не було чимось незвичайним: ми були католиками і завжди дуже гостинними.
На жаль, через кілька років мій шлюб розпався. Одного дня до мене в гості приїхала тітка з Білорусі. Вона познайомилася з Біблією і стала адвентисткою. У неї було сильне почуття покликання, і вона часто запрошувала мене молитися разом з нею. Я не хотіла відмовляти, хоча її поведінка здавалася мені дещо нав’язливою та перебільшеною. Не запитавши мене, одного дня вона прийшла до нас додому у супроводі євангеліста-продавця книг. Мені це зовсім не сподобалося, але я зробила вигляд, що все гаразд. Ну що ж, якщо він уже тут, — сказав я собі, — то нехай відповість на всі ті питання, на які я досі не отримав відповіді. Можливо, він знає більше, ніж католицький священик у нашому містечку. Мене особливо цікавило, як там із смертю та пеклом. Крім того, я хотів дізнатися, у чому полягає сенс життя. Адже я його ще не знайшов.
Євангеліст Бух сказав: „Перш ніж перейти до відповідей на питання, давайте помолимося, а потім почитаємо Біблію. Тоді Бог дасть нам правильні відповіді“. Що мене найбільше вразило під час подальшого вивчення Біблії: він сам не відповів ні на одне питання. Усі відповіді лунали так чітко й переконливо саме з Біблії. Я був скептичний і запитав, чи це та сама Біблія, що й католицька. Він підтвердив це. Для мене це було важливо, адже на той момент я вже визнав Біблію авторитетом.
Чим більше ми читали її, тим міцнішим ставало моє переконання, що це — правда. Так триває й донині. Наслідком цього стало те, що я не могла перестати читати Біблію. Протягом дня, а також під час роботи, я ще й слухала через навушники лекції про Біблію. Тепер саме я, мабуть, виглядала надмірно місіонерською для оточуючих.
Коли незабаром після цього я повернувся до Німеччини, я сказав своєму орендодавцю, що в суботу не зможу прибирати сходову клітку, але готовий робити це в будь-який інший день тижня. Він не був особливо здивований, адже у квартирі над моєю мешкала сім’я, яка відвідувала Адвентистську церкву. Господар одразу ж познайомив мене з тією жінкою. Уже наступної суботи я відвідав богослужіння в Людвігсгафені. Від сестри цієї жінки я дізнався, що в мангаймській громаді було кілька польських адвентистів. Так я швидко інтегрувався, продовжував відвідувати біблійні уроки й ледь міг дочекатися хрещення. Але це було не так просто. Адже я не вмію плавати і боялася занурювати голову під воду. Але я хотіла прийняти хрещення. Тому я заздалегідь тренувалася занурюватися у себе вдома у ванні. 7 грудня 2003 року я нарешті прийняла хрещення.
