Аніта
Одна книга та двоє книжкових євангелістів відіграли особливу роль у моєму шляху до громади. Давним-давно один із книжкових євангелістів продав моїм батькам — ми були католиками — один том із Люди в Божих руках. Мені тоді було дев’ять, і у мене було ще троє братів і сестер. Ми обожнювали цю книгу і часто сварилися через неї. Коли одна з моїх сестер вийшла заміж, вона забрала її з собою. Віра в Бога була для мене дуже важливою ще змалку. Замість дискотеки я воліла ходити до церкви. Коли в 15 років я почала працювати, у мене був колега, який був Свідком Єгови. Він щодня розповідав мені про свою віру. Я ж, зі свого боку, регулярно тягала свою найкращу подругу на заходи Католицької церкви. Там завжди молилися до Марії. Це мені не подобалося. Щоб сформувати власне уявлення, я купила Біблію і багато в ній читала.
Коли мені було трохи менше 18 років, я побачив уві сні, як мій колега зі «Свідків Єгови» простягнув мені книгу, яку я мав прочитати. Водночас він накинув мені на голову чорну хустку, так що я не міг бачити ні праворуч, ні ліворуч. Я зрозумів це так, що це був неправильний шлях. Але після цього почала хитатися й моя католицька віра.
Через кілька років — я вже була одружена, моїй третій дитині було півроку — я нарешті почала шукати Божу громаду. Я розмовляла з людьми з різних релігійних спільнот. Спочатку це були мормони, пізніше — також Новоапостольська церква. Двоє привітних молодих американців-мормонів двічі на тиждень проводили зі мною заняття. Приблизно через п’ять місяців мені запропонували прийняти хрещення. Я погодилася. І так було призначено дату хрещення. Того дня я повернулася додому з неприємним передчуттям.
За тиждень до мого хрещення я відвідала лекцію про дитячі книги в місцевому дитячому садку. На мою радість, я помітила, що там були й книги видавництва «Saatkorn». Я ще пам’ятала, що саме це видавництво Люди в Божих руках видав. Тож я запитав доповідача, якогось Норберта М., про цю книгу, яку я вже марно шукав у багатьох книгарнях. Він сказав, що може її для мене дістати.
Наступного ранку я зателефонував до мормонів і попросив перенести хрещення. Після цього мене запросили на бесіду з двома привітними панами з Франкфурта. Після кількох запитань щодо вчення мене запитали, чому я не хочу хреститися. Я відповів, що моє внутрішнє «я» чинить опір цьому. На це вони одразу ж підвелися, коротко попрощалися й вийшли з кімнати. Трохи пізніше я, дещо збентежений, опинився на сходах перед залом для зборів.
Наступного вівторка до мене завітав Норберт М., привітний продавець книг. Він хотів представити мені кілька книг. Але я хотів лише дізнатися, до якої церкви він ходить і звідки черпає свої базові знання з питань віри. Так я дізналася, що він є адвентистом сьомого дня і спирається на Біблію. Відтоді я почала відвідувати у нього заняття з вивчення Біблії, а в 2003 році прийняла хрещення. Нарешті все стало зрозумілим. Особливо мене переконала тема щодо змін у 10 заповідях.
